Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Здоров, містере покійник, — мабуть, кирпатий ще на батьківщині надивився американської продукції класу «Б» і нижче, де подібні фрази мандрують з стрічки в стрічку і перекладаються гугнявим голосом, і зараз демонстрував власну кіношну крутизну. — А нічо в тебе тут, на тому світі. Давай, воруши копитами.
Дулом «кольта» він показав на двері до вітальні, і Селіді позадкував туди. Мордоворота посунули за ним, неголений крутив головою на всі боки. Зупинилися вони посеред кімнати.
— Кави не пропоную, випити теж, — Селіді зберігав спокій. Головне позаду. Вони не стрельнули відразу, отже, попереду розмова. Про що — невідомо, та це його мало цікавить. Про що з ними говорити? Але розмова таки стоїть у їхніх планах. Хай коротка, але розмова. Це — потрібний йому виграний час. — Так і будемо баньками лупати? Може, присядемо?
І першим опустився на канапу одночасно з різким вигуком кирпатого: «Не рипайся!» Та він уже сидів, поважно склавши руки на колінах. Навпроти канапи стояли два крісла, мордоворотам нічого не лишалося, як сісти на них. Неголений одразу вмостився зручніше, відкинувшись на спинку, кирпатий і надалі тримав Селіді під дулом револьвера.
— Забери пушку, не треба гратися. Ще стрельне випадково, — грек говорив спокійно, наче ця парочка гралася з ним, і зараз револьвер порсне водою замість свинцю.
— Чого ти розкомандувався?
— Я у себе вдома, хлопчики.
— Доньки твоєї це хата! — подав голос неголений.
— Ти диви, дізналися... Оперативно працюєте, молодці. Ну і чого вам треба? Тільки коротше, у мене літак за годину.
— Нема в тебе ніякого літака!
— Квиток можу показати.
— Засунь його собі в жопу! Вже ніхто нікуди не летить, знаєш анекдот?
— Гаразд, до цього ми ще дійдемо. Ти, синку, зброю все ж таки опусти, бо якщо ви справді побалакати зайшли, то під дулом ніяких розмов не буде. Краще просто зараз стріляй.
— Куди подінешся, — буркнув кирпатий, але дуло опустилося.
— Тепер я уважно вас слухаю. І спробуйте якнайшвидше, у мене справді обмаль часу.
— Нас просили закінчити одну роботу, — кирпатий картинно скривив кутик рота у посмішці, і Селіді зайвий раз переконався — парубійко задоволений собою, шкода, дзеркала нема, щоб збоку на себе подивитися. — Тільки спочатку декому цікаво, за скільки і як ти домовився з парочкою мудаків, котрим заплатили за те, аби вони красиво тебе грохнули. І взагалі цікаво, як це люди вибухають у машинах, а потім воскресають?
Селіді потер чисто поголене підборіддя великим пальцем правиці, старанно вдаючи роздуми.
— Якщо запропонувати вам зараз якусь суму, ви, напевне, відмовитеся. Або візьмете, а потім я отримаю кулю в голову? Чи не так? Шансів у мене нуль? — дурнувата посмішка кирпатого підтвердила, що він міркує правильно. — Моя смерть нічого не змінить, це швидше справа принципу, так? Я ось що подумав: тут просто вистава намічається. Мій труп десь підкинуть, а хтось потурбується, щоб історія моєї смерті прогриміла широко, що рука мафії мене таки дістала, як би там не старалися різні хитруни. Бійтеся нас! Що ж, непогана реклама, непогана.
— Щось ти таке женеш непонятне, — озвався із глибини крісла неголений.
— Я бізнесмен, як вам відомо, і не просто сам мислю практично, а й думаю, що інші теж не дурні, ставлю себе на місце партнера чи супротивника. В шахи граєте?
— Ти відповідай, про що тебе запитали, — кирпатий погрозливо поворушив озброєною рукою.
— Все, що хотів, я сказав, — Селіді подивився на годинник. — А тепер мені пора, — він вийняв із кишені пістолет.
— Куди це тобі пора?
— Зараз я встану і вийду з дому, — він переконливо наставив пістолет. — Ви, якщо хочете жити, залишитеся сидіти на місці. Не рухаючись. Ви ще не зрозуміли, шпанята? Крісла заміновано. Причому система така, що навіть якщо ворухнеться хтось один, машинка спрацює, і вас розірве на шмаття.
Селіді говорив спокійно, впевнено і люто. Йому з біса набридла ця нахабнюча шпана, котра й без того переламала йому життя, а тепер не дає спокою, через таких він не міг нормально працювати в Союзі, і тут вони псують йому кров, і він, розумний сивий чоловік, мусить бігати й ховатися від цих дегенератів! І йому хотілося, аби ці двоє зрозуміли, яким злим буває Олександр Селіді, нащадок прадавніх аргонавтів.
На їхніх обличчях з’явилася непевність. Вони ще не вірять...
— На понт береш, сучара! — рикнув кирпатий.
— Спробуй — встань! — вигукнув Селіді і сам рвучко підвівся з канапи.
— Сиді-іти! — неголений заволав не Селіді, а своєму напарникові, вловивши його готовність ворухнутися, і кирпатий проти волі залишився на місці, перелякано вдавивши сідницю у м’яке сидіння.
— Спробуй, спробуй, — повторив Селіді. — Я можу блефувати. А раптом справді рвоне? Забули, як рознесло мою машину? Що, повторити? Вибух тоді був справжній, а цього разу будуть справжні шматки тіл. Ваших тіл. Не одні ви «пекельні машинки» по гаражах підкладаєте.
Він м’яко вийняв з руки кирпатого «кольт», поклав на столик. Хусточкою навіщось витер дуло, за яке брався рукою.
— Ти... с-сука.., — і все ж таки далі лайки кирпатий не наважився піти, залишився сидіти на місці.
— Якщо я спокійно полечу, за півтори години прийде людина і, так би мовити, розмінує ваші дупи. За цей час бажано навіть не соватися в кріслах. І ще краще буде, якщо ніхто з вас не захоче до сортиру. Ну, може таки спробуєте підвестися? Чи ви мені довіряєте?
Селіді підхопив з дивана кейс. Валізи вже спаковані в багажник. Виходив він під супровід густого добірного мату. Та поворухнутися ніхто не насмілився.
Тепер його точно не знайдуть. Поява цієї нечистої парочки збила його плани, але хіба вперше? От що востаннє — це точно. Він зробить, як задумав. Правда, ще ота жінка... Так звана міс Джонсон. І приятель її. З ними напевне захочуть поквитатися, фокус же розкрився. Але — яке йому тепер до всього цього діло!
