Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Усе нормально, люба, — він провів рукою по щоці Клавдії, і вона сумно усміхнулася, згадавши, що саме такий жест він зробив, коли вперше поцілував її. — Викрутимося. Просто тримайся обережніше і не піддавайся на провокації. Думаю, вони ще будуть. Скоро взагалі все скінчиться. Скоро справи Танака перебере, японці нашій шпані поки що не по зубах, вони й заспокояться. Повертайся до Нью-Йорка, план дій лишається той самий.
А план досить простий. Як тільки Танака-сан стане юридичним власником «Хронос Лімітед» — тільки-но велика акула ковтне дрібну рибку, якщо вже висловлюватися образно, — Олександр Селіді зі спокійною душею лягає до приватної клініки, де в результаті чаклунства хірурга назавжди розстанеться зі своїм античним профілем. Тим часом Клавдія придбає затишний будиночок у Флориді, десь у Порт-Шарлотт або Сарасоті. Рай для пенсіонера, морське повітря, пальми, фруктовий сад і пташиний щебет. Леслі Ґордон допоможе із новими, абсолютно справжніми документами, хоча тут Америка попереду всіх, нікому ні до кого нема діла, хто зверне увагу на скромного чоловіка, котрий насолоджується заслуженим відпочинком? Кому він буде козирям своїми документами? Ні, звичайно, вони потрібні, але... Клавдія через деякий час перебереться до нього, у неї та Лідії залишиться частина акцій, така домовленість із Танакою. На Флориді у Клавдії буде юридична практика, невеличка, але буде, юристи з Нью-Йорка цінуються, Флорида кишить багатими людьми, їм потрібні досвідчені юристи. Такий ось план. Якщо ніхто не стане на заваді, що вже під великим сумнівом...
Приблизно через дві години після того, як Клавдія поїхала, у двері подзвонили. Селіді від несподіванки впустив книгу, яку взяв, аби відволіктися. Щось швидко хлопчики спрацювали! Чому ти так думаєш? А кому ще треба так наполегливо ґвалтувати дзвінок! Він же нічого толком придумати не встиг, доведеться без особливих хитрощів, вони ж по його душу, після всього він не здатен захиститися! Селіді витягнув із ящика столу «люґер», подарунок Леслі Ґордона, сховав зброю в кишеню халата і пішов відчиняти. Не будуть же вони з порога пуляти, не заведено так, принаймні спочатку поговорять, похизуються, це саме така публіка. Хай зайдуть, хай...
На порозі стовбичив худорлявий негр. Потерті джинси, пістрява сорочка навипуск, голена голова, хитрі очиці.
— Вибачте, сер. Я потурбував вас...
Якого дідька йому треба?
— Ви дозволите зайти, сер? У мене важлива інформація... Сподіваюсь, ви не будете невдячні, сер... Та не говорити ж про важливі справи на порозі?
Селіді відсторонився, пропускаючи несподіваного візитера, зачинив двері і діловито засунув руки в кишені халата, стиснувши правицею руків’я «люґера».
— Слухаю вас, е-е-е...
— Мене звати Сідней, сер, Сідней Хоуп, — хитрі очиці уникали зустрічі з поглядом хазяїна. — Я таксист, сер, я воджу таксі, фірма «Каліфорнія кеб», кожен робить те, що вміє, сер... Я часто підвожу різних диваків, це не заборонено, якщо вони не заважають суспільству, сер... Я ніколи не цікавлюся справами клієнтів. Але сьогодні я віз двох джентльменів, білих. Вони звеліли мені їхати за синім «фордом», вони заплатили, така робота, сер...
— Можна коротше?
— Вони стежили за дамою, сер. За тією, що приїздила до вас не так давно. Вони звеліли чекати, поки леді не поїде назад, потім я повернувся з ними до аеропорту. Це не моя справа, сер, — негр зам’явся. — Можливо, вони детективи. Їх можна зрозуміти, вибачте, сер, її чоловік або ваша дружина... Думаю, вам цікаво це знати, сер...
Селіді вже не стримував реготу. Здивований Сідней Хоуп залупав своїми хитрими очицями. Що він смішного сказав?
— Гаразд, — приступ реготу минув, Селіді постарався бути серйозним. — Що ви хочете за ваші «важливі» відомості, містере Хоуп? Ви ж для цього...
— Я лише з бажання допомогти, сер! Мені, звичайно, хотілося б знати, наскільки для вас це важливо...
— Ви дуже допомогли мені, містере Хоуп. Одну хвилинку, — Селіді, боячись нового нападу реготу, пройшов до кімнати й повернувся з білим прямокутним конвертом. — Прошу вас, візьміть оце. Ви робите корисну справу, містере Хоуп. Сподіваюсь, ви допоможете не лише мені.
Конверт миттю зник у надрах задньої кишені джинсів таксиста. Розсипаючись у подяках, Хоуп пішов геть, а Селіді одразу знайшов виправдання, чому в останній момент він замість одного долара, як хотів одразу, поклав п’ятдесят. Негр, сам того не розуміючи, підняв йому настрій — і з таким чудовим настроєм можна краще підготуватися до зустрічі із міфічними «ними», думається якось легше... Як там Утьосов співав? «Легко на сердце от песни весёлой»...
Гостей логічно було чекати в той же день. Селіді вже зняв трубку, аби викликати з Нью-Йорка Леслі, але той прихопить з собою людей, що в теперішньому становищі було вкрай небажано. Клавдія, Лідія, Леслі, лікар, що робитиме пластичну операцію, — вже забагато людей знає, що сенсаційна загибель відомого бізнесмена вигадана, і американського обивателя обдурено. Розголосу уникнути стане дедалі важче. Йому самому це нічим не загрожує, навпаки, з нього обов’язково зроблять героя, і в цьому випадку бажаного спокою ніколи не буде. Сьогодні Леслі з хлопцями врятують його, та на цьому навряд чи припиниться ланцюжок замахів, він знає психологію бандитів, вони точно почнуть ганятися за ним і його родиною з принципу. Коли гості не з’явилися, Селіді квапливо почав збиратися, бажання тікати стало несподівано непереборним. Але раптом, побачивши своє обличчя в дзеркалі, люто копнув чемодан. По-перше, цілком можливо, що за будинком стежать далі, і вони дуже зрадіють, коли підстрелять його, переляканого втікача, мов куріпку. По-друге, він знає, що вони мусять з’явитися, і зможе зустріти гостей. Багато їх не прийде, ніхто ж не підозрює, що грека попереджено. Йому стало соромно за свою паніку. Селіді знав, що не всі його зараз зрозуміють, але вирішив зустріти гостей сам. Хай приходять.
Вони з’явилися через два дні. Їх було двоє. Вони заговорили англійською, але совкова шпана колишнього СРСР можуть хоч китайською цвірінькати і виряджатися у справжній «найк», справжні «вранґлери» чи «кельвін кляйни», пику не купиш ні в якому маркеті, вона як семафор, візитна картка співвітчизника. А ця парочка — типова шелупонь, мордила ще ті. Селіді був готовий до зустрічі і відразу перейшов на зрозумілу землякам мову спілкування.
— Завалюйте, парняги, завалюйте. Давно чекаю.
Реакція парочки була майже синхронною, вони не приховували подиву, але ж смішно слухати байки про телефонну кампанію, перевірки різні, хоча його телефон замогильно мовчав, як
