Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
Корсо колись гарував на БПТЛ і знав, як і всі в цій залі, що постачальників порнопродукції схопити можна лише на використанні неповнолітніх або на статевих актах зоофілів з тваринами. Стаття 521-1 Кримінального кодексу передбачає покарання за «публічно або приватно виконані дії сексуального або брутального характеру, або пов’язані з жорстоким поводженням стосовно тварин: домашніх, свійських або тих, що утримуються в неволі…» Навіть є закони для захисту коників поні, що потерпають від содомії…
Корсо наказав і далі старанно шукати: ще раз пірнути в колодязь із нечистотами, визначити користувачів, а індуса постійно маринувати, крім того, не дозволяти йому спілкуватися з будь-якими знайомими.
— Прокуратура буде в захваті.
— Мабуть, що так.
Коп набрав повітря й повідомив несподівану новину, що почув у Везіне: Софі Серейс мала коханого. І на одному подиху віддав усі розпорядження. Провести блискавичний обшук у неї вдома наступної ночі й постаратися знайти бодай щось стосовно незнайомця. Знову навідатися до «Сквонка» й опитати її колег. Обнишпорити ринок сучасного мистецтва: можливо, вдасться натрапити на слід художника, що носить білий костюм та борсаліно[35]. Художника, що (можливо) зображає у своїх творах стриптизерок або порноакторок і якось пов’язаний зі старою школою художників Мулен-Руж.
Сток подала голос — на збори вона вирішила почепити великі окуляри, в яких несподівано стала схожою на вчительку:
— Щось не можу второпати. Ґонзо вже відкидаємо?
— Ні, не відкидаємо.
— А хто займатиметься підписниками Ахтара? Партнерами Ніни абощо?
— Попросимо вислати до нас підкріплення.
— А чому б не Борнека? — пожартував Людо.
— Хай Борнек робить своє, а ми — своє. До того ж він незабаром вшивається у відпустку.
— Половина 36-го будинку виїжджає цього вечора, — уточнила Сток.
— Спитайте в Бомпар, кого вона може відправити до нас. Завтра все добряче обміркуємо й вирішимо, хто кого має опитати.
Копи перезирнулися: цієї ночі вони знову на службі — перша новина, а в вихідні на них також чекає робота — друга новина.
— Крішна теж цього вечора їде, — несміливо докинула Барбі.
— Хай скасовує відпустку!
Після останніх слів Корсо попрощався й повернувся до себе в кабінет. Підбивати підсумки треба без метушні: протягом кількох годин він двічі вдало натрапляв на новий слід. Навіть не сподівався на такий успіх першого дня.
— Стефане!
Він обернувся: Барбі рушила за ним коридором з текою в руці. Знову в його голові майнула думка, що вигляд у неї геть недоладний. Вона скидається (і то в найкращі дні) на пошарпану Мері Попінс — більшої привабливості їй могли б надати вінтажний одяг або торбинки з гобеленової тканини.
— Я знайшла посилання на поранення, що їх отримала Ніна.
— У тебе є час на іншу роботу? — здивувався він.
— Я вмію працювати над двома завданнями одночасно.
А точніше трьома, адже саме вона відкопала Веранна, аса в царині мотузок, і доп’яла Ахтара, пильно переривши всі рахунки Ніни… Надзвичайна обдарованість Барбі дещо дратувала, завжди здавалося, що вона на крок випереджає групу разом з ним.
Жінка розгорнула теку, де містилися кольорові ксерокопії.
— Це картини Франсіско Ґойї.
— Ходімо до мене в кабінет.
Корсо зачинив за собою двері, а Барбі розклала зображення поверх його паперів.
— Чув про такого художника? — спитала вона.
— За дурника мене маєш, чи що?
Корсо впізнавав відомі полотна: портрети різних постатей Мадридського двору, славетний «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року», репродукції «Pinturas negras»[36]: «Два старці», «Шабаш відьом», «Пес»… Спотворені мармизи лякали нав’язливою правдоподібністю.
Барбі вихопила з купи кілька знімків і розклала на видноті.
— Поглянь — нічого тобі не нагадують?
Жахливі портрети у відтінках від червоного до сепії — пики, що дико волали або ж уїдливо посміхалися (важко зрозуміти), роти, що розтягувалися від вуха до вуха, — саме такий вигляд мало поранене обличчя Ніни.
— Це з «Чорних картин»? — спитав він і взяв одну зі світлин: чоловік зі змарнілим лицем мав скуті ланцюгом зап’ястки.
— Ні. Вони називаються «Pinturas rojas»[37]. Маленькі полотна віднайшли кілька років тому — їх приписують Ґойї. Каторжанин, чаклун, умирущий. Очевидно, Ґойя поринув у свої найпохмуріші спогади.
— Де вони зараз?
— У музеї одного з мадридських фондів. Якийсь меценат придбав за шалені гроші. В мене є адреса. Впевнена, що злочинець годинами там простоював… Може, він навіть іспанець…
Корсо ніяк не міг прийти до тями: вони втретє натрапляють на новий цікавий слід. Ба більше, він і «милого друга» тепер тримає на прицілі. Вимальовувалась певна єдність усіх деталей.
— Пошпортаємося в цьому завтра, — підсумував. — Маємо розібратися, що саме відзеркалюють обличчя. Яку символіку й глибинний смисл він у них вклав…
— А фонд?
— Переговори з французьким офіцером зв’язку в Мадриді.
— Не хочеш, аби ми туди поїхали самі?
— Ні. Головна робота — тут.
Барбі зібрала докупи ксерокопії та втиснула йому теку під пахву.
— Ти помиляєшся. Наш убивця підживлює своє божевілля картинами. Все закручено довкола них.
— Кажу тобі, знайди офіцера зв’язку.
Барбі неохоче погодилася. Як усі маленькі генії, вона була вразливою — справжній недолік для поліціянта.
Жінка вже намірилася йти, але Корсо покликав її назад:
— Ти чимось зайнята?
— Жартуєш? Щойно ти завантажив нас роботою на цілих три дні.
— Ні, я хотів спитати, чи є в тебе час, щоб випити трохи вина?
— Еге!
— Що означає «еге»?
— За сім років чесної та вірної служби ти лише двічі запропонував мені перехилити з тобою чарку. Уперше — аби сповістити про намір вигнати одного з хлопців нашої групи. Удруге — аби повідомити, що жінка, яку я щойно арештувала, повісилася в камері. Одне слово, для мене це було завжди поганим знаком.
Він спромігся на усмішку.
— Хочу в тебе дещо попросити.
— Мені вже стає моторошно.
18
— Свідчення? Свідчення про що?
— Про мою порядність. Підтвердження того, що я гарний батько.
Барбі метельнула головою, ніби щойно почула добрий жарт. Вони сиділи в кав’ярні на площі Дофіна, далеко від місць, що їх зазвичай відвідують поліціянти з Іль-де-ля-Сіте.
— То що? — гаркнув Корсо з викликом.
— Либонь, справа про розлучення почалася для тебе не надто