Фантомна довіра - Лана Вернік

Після повернення з Африки разом з Громовим, Степан весь час намагався вирахувати особу Ворона. На його думку — це допомогло б йому краще зрозуміти ситуацію, в якій він опинився і знайти можливість вирватися з кігтів Кіри Дмитрівни. Але Фурія ревно охороняла інформацію про персону Ворона, і ті крихти, що видавала, були лише якимись загальними відомостями, котрі не допомагали. Часу на з’ясування його особи було мало — збройні конфлікти, що загострились і виникли 1998 року додавали багато роботи: Африка, Колумбія, Югославія...

Проте Фурія радо ділилася з ним стенограмами розмов Лариси і Тетяни, записаними в його квартирі. Сестри обговорювали багато різного… і їхні стосунки з Лорою також. З одного боку він розумів, що сестри просто мали можливість поговорити відверто між собою, коли ні батько, ні матір не могли їх підслухати, але вони навіть не уявляли ХТО слухав їхні розмови насправді… Ці прослуховування рознесли на друзки всю його конспірацію особистого життя. Лариса говорила з сестрою відверто, трохи наївно будуючи плани на майбутнє, але була щирою… Вона не знала, що її СЛУХАЮТЬ, та Степан на неї все одно сердився. Ну як так? Лора ж стільки разів запитувала в нього про прослуховування! Чому ж вирішила, що зараз МОЖНА говорити вільно?! ВСЕ ЦЕ, поєднане з глузливими насмішками Кіри Дмитрівни, його дратувало.

Саме тоді він зустрів Маргариту, і почав з нею час від часу просто бачитися, а з серпня вже й не просто, показуючи Фурії, що Лора для нього не така вже й важлива і він легко може знайти собі іншу.

Робота в Колумбії йому не подобалася, проте ситуацією з Бакеро натякнули, що варто зосередитись і показати кращий результат… І Степан занурився у поки що незнайомий йому світ “білого золота” Колумбії.

Під час свого вересневого візиту до Києва мав намір взагалі не бачитися з Ларисою — нехай чекає його до Нового року. Приїхав на квартиру. Одразу ж познаходив і вимкнув жучки, а потім поїхав в Маямі на зустріч з друзями. І Тая, несподівано, привезла з собою Лору... Навіщо?! Розсердився, але виявилося, що сердитися, не бачачи Ларису — це одне, а коли вона поруч — зовсім інше.

Її присутність навіювала приємні спогади і все роздратування просто тануло. Вона ж не знала про прослуховування і (слід віддати їй належне) нічого не розповідала про його роботу та поїздки, хоча Тетяна розпитувала. І все те, що вона казала про свої почуття до нього сестрі, було ідентичним тому, що казала йому… Лора не обманювала його. Ні в чому. Надійно берегла інформацію, якою він з нею ділився.

Сказав їй чекати в авто, куди підійшов пізніше.

Сидячи в машині, біля ресторану, він бачив, що Лора не розуміє його негативу до себе. Коли почула про прослуховування — зблідла. Не очікувала. Почувши, що для них це “кінець” — розгубилася. Несподівано нагадала про борг. Одна ніч… так, він казав, що буде винен їй ніч, бо не повідомив про своє повернення з Сомалі. Тоді їхня зустріч була особливою, від однієї думки про ту ніч по тілу пройшла хвиля тепла. І він погодився. Хотів її. 

Коли приїхав на квартиру і побачив її біля вікна на кухні — не стримався. Так хотілося, щоб у них все знову стало так, як було колись. Охоче піддався своєму бажанню — адже бути з Наядою ТАК СОЛОДКО…

Під ранок, прокинувшись після пристрасної ночі, Степан пожалкував про свою слабкість. Найкраще для них обох — припинити стосунки. Розрив виведе її з переліку осіб, через яких Фурія може на нього впливати, а сама Лора отримає безпеку і свободу… Він її відпускав і прагнув піклуватися водночас. Звільняв від себе і казав, що не буде вірним, бо вже ним не був. Бажав лишити їй гроші, а вона заявляла, що вони їй не потрібні… Відштовхнув її і пішов, хоч і хотів лишитися.

Повернувшись до Москви, Степан зосередився на тому, щоб з’ясувати особу Ворона. Вирішив добувати інформацію по-іншому, не особисто…

У 1990 році, закінчивши загальноосвітню школу, він приїхав до Москви і три роки навчався у школі КДБ. Потім розвалився Союз і він ще якийсь час вагався, яку країну обрати. Зрештою, виявив бажання повернутися до України, разом з Романом Бондаренком, але тут, у Москві, у нього лишились одногрупники, значна частина яких зараз працювала у ФСБ і дехто з них вже був при солідних погонах. За які заслуги вони отримали підвищення — волів не знати. Як і сам не хотів ділитися способом отримання своїх капітанських зірок вже на кінець навчання... а згодом і майорських.

Розповідати всю ситуацію не міг, лише її частину: що є “замовник”, котрий працює у МЗС РФ, є посередник… і він підозрює, що посередник не достатньо відвертий. Хоче вийти на прямий контакт з “замовником”, бо відчуває, що і його і “замовника” дурять. Для розмови обрав трьох “найбільш корисних” і зустрівся з кожним окремо. Один з колишніх одногрупників одразу ж відмахнувся і сказав, що не хоче лізти у справи спецслужб, бо очікує переведення до Європи — йому проблеми не потрібні, а двоє інших погодились допомагати. Один не напряму — порадив тямущих людей, що можуть здійснювати стеження, а другий часто бував у МЗС і обіцяв пильнувати, раптом щось випливе?

За Фурією почали стежити. Це коштувало Степану певних грошей, але за свою “роботу” він отримував достатньо, щоб оплачувати якісне непомітне стеження. 

Ворон працював у Міністерстві закордонних справ Російської Федерації. Це було підтверджено майже одразу. Всі вказівки на виділення транспорту, як наземного, так і повітряного приходили звідти, але від різних осіб, що ускладнювало його ідентифікацію.   

Зі слів Фурії, Ворона дуже цікавило налагодження трафіку кокаїну до Москви. Нехай “невеликими” партіями, по кілька сот кілограмів, але РЕГУЛЯРНО. Такі бажання держслужбовця могли б здатись Степану дивними, але знаючи, як отримуючи владу, вчорашні КДБешники починають “гребти під себе” все, що можна — Степан сприйняв цю інформацію, як звичайну річ. Він знав як тісно переплетена влада і кримінал в Україні, знав, що в РФ так само, але “вникати” не хотів.