Фантомна довіра - Лана Вернік

— Хочеш сказати, що тобі просто пощастило цього разу? — запитала Фурія примруживши око.

— Не зовсім. Одного везіння було б не досить. Довелось імпровізувати. Як бачите — все вдалося. Справа зроблена… і ніхто з вас точно не знає як саме, — Степан відкинувся на спинку крісла і усміхнувся, — просто взяти і везти кокаїн — не варіант. Одного дипімунітету буде не досить. Потрібно доопрацювати цей спосіб. Він дієвий. Швидкий і відносно надійний, але є певні перешкоди на шляху його частого використання.

Він не розповів кураторці, що загорнуті у поліетилен палети він видав за секретний архів, який перевозив з посольства. Було не складно, але якщо возити архіви щомісяця, то питання виникнуть.

— То ж це ще не остаточна схема?

— Я не думаю, що остаточна схема взагалі можлива враховуючи специфіку вантажу, але це той напрямок, у якому варто рухатися.

— Гм… І ти вже знаєш, що слід змінити, — констатувала Кіра Дмитрівна не відводячи від нього очей.

— Можливо.

— Що тобі для цього потрібно?

— Спочатку я хочу тиждень відпустки.

— Поїдеш до своєї малої?

— Я маю звітувати вам про те, що планую робити?

— Степане, Лора, окрім того, що гарна, абсолютно нічим не цінна… Вона не дурна, але її розумові якості свого часу не були розвинені, а тепер вже занадто пізно… та і не варто. Тобі потрібно звернути увагу на Алісу, вона досить цікавий варіант для тебе.

— Можете не розпинатися, ми з Лорою вже не разом.

— Справді?

— Так. Під час мого останнього візиту до Києва у нас була розмова і я сказав, що відпускаю її.

— У машині біля Маямі? — посміхнулась Фурія.

— Так, — Степан усміхнувся, хоча в душі було зовсім не смішно. Кіра Дмитрівна знає про розмову в машині... чи знає про те, що було потім?

— І ти певен, що вона зрозуміла це як ваш розрив?

— Я не бачив її після того і не можу знати думку Лори з цього приводу. Та і чи важлива її думка з огляду на те, що наступна наша зустріч відбудеться невідомо коли?

— Гм… Ну, на квартиру до тебе вона не приходить. Це точно. Жучки ти зняв… але ж детектори руху лишились, — усміхнулась Фурія.

— Знаю, — Степан насупився. Купа думок одночасно замиготіли в його голові: чи порівнювала Фурія час активації детектора руху у залі в той день? Чи заходила Лора у залу, коли чекала його і чи не буде розбіжності у часі з його виходу з ресторану? Чи знає кураторка, що вони були разом тієї ночі? ЧОМУ Лора більше не приходить на квартиру?..

— Якщо ти порвав з цією малою, тоді чому ігноруєш Алісу?

— Вона мені не цікава.

— А Маргарита цікава?

— Цікава.

— І чим?

— Багато чим. Вона серйозна самодостатня жінка.

— Вона ж медик. А ти їх не любиш… чи після Лори у тебе змінилися смаки?

— Можливо. До того ж Марго вигадлива у ліжку.

— Чоловіки… — Фурія похитала головою, — проте Аліса — дуже гарна партія. Вигідна. ЇЇ сім’я радо прийме тебе, особливо після Африки… І Громови з задоволенням відкриють перед тобою неймовірні можливості у майбутньому. Ти зможеш стати ким захочеш. Бізнес, політика чи просто марне витрачання часу і грошей на дозвілля — це все буде тобі доступним… Вірності Алісі від тебе ніхто не вимагатиме. Просто увійди в їхню сім’ю.

— Це ви мене зараз вмовляєте на шлюб з Алісою?

— Я проговорюю тобі те, чого ти вперто не хочеш помічати.

— Мені це не цікаво. Ні бізнес, ні політика, ні веселе та насичене дозвілля. Шлюб мене також не цікавить, навіть такий вигідний. І дивно чути від вас про неосяжні перспективи мого родичання з родиною Громових, адже ще навесні ви вмовляли мене на їхнє знищення…    

Фурія нічого не відповідала, лише мовчки дивилась на нього пронизливим поглядом.

— І я не збираюсь зустрічатись з Ларисою в Україні, — продовжив Степан, — хочу зустрітися з одногрупниками, з’ясувати дещо для вдосконалення схеми. Тут теж хочу переговорити з одногрупниками. Хочу якнайшвидше покінчити з цією справою, зробити для вас ці довбані маршрути і піти.

— Піти? Тобі так погано?

— Мені з вами не комфортно. Ви всюди сунете свого носа. Навіть у моє ліжко.

Приїхавши у грудні 1998 року до Києва, Степан помітив за собою хвіст. Зустрівся з друзями в ресторані, помінявся з Ігорем машинами на парковці біля Маямі так, щоб всі це бачили.  Ігор попросив махнутися машинами, бо знайшов собі “гарну кралю”, хоче позашляховик, щоб “покататися”. Не питання. Степан віддав другу свій позашляховик, а сам поїхав на сріблясто-сірому седані BMW 323 1997року.

Спогади нахлинули вже при наближенні до будинку і не відпускали. Образ Лори переслідував його з моменту посадки в Борисполі. Звідси вони літали в Єгипет… Тут вони паркували тоді машину… Під'їзд, ліфт, квартира… Не думав, що Лора залишить ВСЕ, що він їй дарував і купував... і що побачити це буде йому так важко. Навіть забрала ДНКа. Вона образилась. Він її образив… І хоч як пекло серце — змінювати нічого не бажав. Нехай. Так буде краще для неї. Без нього їй буде краще. Вона зустріне іншого і все у Лори буде добре. З іншим… не з ним.

Наступного дня купив подарунок для доньки сусідки, гостинці бабусі і родині Гаїчів та поїхав до селища… Зайшов до Ніни Григорівни, потім не втримався...сидячи у машині Ігоря простежив за будинком Лори — дуже хотів її побачити… і побачив. Підійти не наважився. Хоча її зовнішній хворобливий вигляд спонукав його вийти з машини... Не вийшов. Потім поїхав на хутір, провідав дядька Івана, в якого і заночував. Так минув другий день в Україні, а наступного дня, ввечері, Степан віддав Ігорю його авто та повернувся до Москви.

Реалізуючи свій шалений план з застосуванням дипломатичного імунітету у грудні, Степан вже знав, яким стане його наступний крок. Часті рейси з великим вантажем з Колумбії можуть викликати підозри, тому… слід задіювати сусідні країни. Для цього потрібно було більш детально вивчити діяльність наркокартелів.