Фантомна довіра - Лана Вернік
Лабораторії з вироблення “білого золота” часто розміщувались у джунглях, у важкодоступних районах, де влада не могла контролювати ситуацію. Тисячі родин селян жили за рахунок коки і їхній заробіток складав від тисячі до двох тисяч доларів на місяць. Чому так? Один кілограм листя коки продається майже за 1 долар США, в залежності від регіону. Для виробництва 1 кг кокаїну потрібно близько 125 кг коки. Як тільки лабораторія перетворила листя коки в кокаїн, вартість 1 кг наркотику збільшується до 2 000 доларів. А у країнах споживання (США та Європа) його вартість уже становить 50 000 доларів за кілограм. Бізнес вигідний, як не крути. З урахуванням того, що за один тиждень навіть невелика лабораторія могла виготовляти сотні кілограмів, а великі, такі, що були колись у покійного наркобарона Пабло Ескобара, випускали за тиждень більше трьох тонн… бізнес надприбутковий.
Слід було домовитися про перевезення “вантажу” до сусідніх держав… Степан витратив на це майже три тижні, з'ясовуючи що до чого. Першим пунктом відправки він обрав Венесуелу. Як в Африці, так і в Колумбії, серед непролазних хащів частим явищем були імпровізовані летовища, з яких за допомогою легкомоторної авіації кокаїн перевозився “куди слід”. Таких летовищ були сотні…
Він домовився з людьми, котрі організували транзит кокаїну за “розумні гроші” до Венесуели. Опинившись в іншій країні — “вантаж” готувався до відправки навіть не заїжджаючи до посольства. На перший раз Степан вирішив нічого особливого не вигадувати — палета, на ній кокаїн запакований по кілограму, по периметру трохи паперів і регістраторів, все замотав у плівку і вуаля! Дипломатичний архів їде до Москви (як вважає сам герой — ніхто не очікував такого нахабства, тому перші рази все вдавалося занадто легко).
Після Венесуели планувалась Аргентина, але перед цією поїздкою Степан попросив про візит до України. Цього разу Фурія дала тиждень.
Він не помітив хвоста. Про маячок в машині знав — той був там завжди. Інша справа, що часом він його вимикав, але цього разу не збирався, нехай Фурія знає де він є. Телефон теж не вимикатиме, нехай відстежує через оператора його місце перебування, коли забажає.
Щоб уникнути нагадування про розставання з Лорою — поїхав до бабусі. Там теж все нагадувало про неї, але там він був не сам. Бабуся говорила і говорила. Приїхав її онук, її “кровинка”, вона рада його приїзду, а ще дуже рада, що тепер він “нічим і ніким не обтяжений”.
— Це ти так радієш, що не відбулось моє з Лорою весілля? — усміхнувся він.
— Якщо ти думаєш, що ця хвойда тебе чекає — помиляєшся! Приїхали двоє на синій машині перед Новим роком… і забрали твою Лариску! Тю-тю! Знайшла собі іншого! Навіть двох інших!
Хоч як він не переконував себе в тому, що Лорі буде краще без нього, але почути, що у неї є інший було боляче… і він не вірив, що це правда… Так, у нього була інша, але Лора не могла його забути так швидко. І згадка синьої машини не давала спокою… Невже той інший — Роман? Пішов до сусідки.
Ніна Григорівна підтвердила його здогадки, що Лариса не могла забути його так швидко, адже місяць назад, на Миколая, вона плакала за ним… А потім приїхало синє авто. Знайшла роботу доглядальниці… Звісно, вона ж не взяла ні копійки. Гроші їй потрібні.
На вечір домовився зустрітись з хлопцями… Кава. Спогади, думки, стара турка — спік руку. Але розмова з друзями розвіяла страхи, що Лора — з Романом, бо той не знав, де Лариса і назвав його придурком — це був той рідкісний випадок, коли Степан повністю був з ним згоден, хоча… через їхній розрив Лору Фурія не займає, але він хоче її побачити. І не лише побачити. Всі ці розмови і згадки про неї шарпали душу спогадами і Степан бажав її з кожною миттю все більше. Він хотів її і прагнув знайти. Домовився про квартиру і обмін машинами. Повернувшись на свою квартиру, змушений був йти сходами, через зламаний ліфт, і раптом… ДНКа… записка Лори від імені фікуса з проханням догляду. Яка ж мАла незвичайна… Він ПОВИНЕН її знайти.
Дізнавшись у Тетяни контакти, що лишила сестра для зв’язку — поїхав до Києва, дізнався по телефонному довіднику всі адреси. Заїхав на квартиру, зібрав її теплі речі, гроші… і поїхав. Костик Берман був здивований і говорив дуже обережно, сказав про анемію. Цей діагноз здивував. Так, останнього разу вона виглядала хворобливо. Можливо, у Лори виникли проблеми зі шлунком? Чи це через погане харчування?
До квартири Пилявець був лише один квартал. Він “пролетів” його як буревій і от дівчина, вочевидь та сама Олена, відчиняє йому двері і вказує на інші, за якими ВОНА. Лора схудла, бліда… читає конспект… завмирає і несміливо піднімає на нього очі, а в нього від цього погляду просто підкошуються ноги. Це ж він її довів… і на її тихе “Привіт” відповідає “Пробач”. Вона несміливо обіймає його, лащиться і горнеться, намагаючись виправдати його поведінку пригодою з Бакеро… Почувається від того всього жахливо, але він обіймає Лору і хапається за озвучене нею ж виправдання, кажучи, що вона може стати наступною, але те, що каже Лариса — перевертає його світ з ніг на голову — ВАГІТНА. Буде дівчинка... Усвідомлення її важливості і значення для нього — накрило його, як лавина. Степан ні на мить не сумнівався, що дитина від нього. Не могла Лора бути ні з ким іншим. Просто не могла. І цілий шквал почуттів накрив його одномоментно: він радий, що знайшов її; приголомшений звісткою про дитину; його сковував страх, що Фурія не прогавить можливість використати це проти нього…
Вагітність. Анемія. Потрібна консультація. Лора погоджується, вона не заперечує ні проти поїздки до Зої, ні проти того, що він забере її звідси на тиждень… Сказала, що хотіла назвати доньку Меланією… він не проти? Звісно, що ні.
Домовитись з батьками Олени про подальше перебування Лори у них було не важко, хоч вони і відмовлялися спочатку брати гроші. І от його мАла, вже одягнена у свої речі, що лишила на квартирі їде з ним до лікарні. Прикраси, чомусь, не одягнула… Мабуть, сердиться… Хоча по поведінці ніби й ні. Лариса почувається трохи ніяково. Розповідає, що жалкувала про свій вчинок з ключами… Дівчинко, якби ти знала, як жалкував про свою поведінку він!
