Пожежник - Джо Хілл

— З вами все гаразд, — промовила Капітан Америка впевненим, стверджувальним тоном. — Як щось знадобиться, просто кличте.

— Кличте? — перепитала Гарпер. — Як я маю вас кликати? Я навіть не знаю, хто ви такі.

— Це нічого. Зате ми знаємо, хто ви така, — відказала Кеп, стискаючи хлопця за плече й розвертаючи геть.

Вони швидко спустилися доріжкою до вулиці. Коли дійшли до узбіччя, чоловік, що сидів, підвівся на ноги, і вперше Гарпер побачила, що він не курив цигарок, — він сам курився. Він пустив ротом останню хмарку куряви, яка розчинилася на сотні крихітних метеликів диму. Вони розлетілися, гарячково чкурнувши від задимленого ранку.

Гарпер грюкнула дверима, відсмикнула ланцюжок, розчахнула двері та зробила три рвучкі кроки подвір’ям.

— Агов! — гукнула Гарпер. Серце шалено калатало в грудях, наче вона щойно нарізала декілька кіл довкола будинку.

Чоловік озирнувся через плече, і вона побачила, що він у масці Гілларі Клінтон. Вперше вона помітила, що на ньому жовті штани, які трохи відсвічували, наче ті, що їх носять пожежники.

— Агов, повернися! — кричала вона.

Чоловік поквапом відвів дітей узбіччям, зникаючи за парканом. Хлопчик майже підстрибував.

Гарпер перетнула пожовклий газон, досі стискаючи пакет зі свистком у долонях. Вона дісталася узбіччя і роздивилася увсебіч у пошуках їхнього сліду, кліпаючи від імли, що незмінно застилала вулицю. Сьогодні вона була густішою; бліда маса, що поступово стирала дорогу, тож далі кварталу годі було щось побачити. Дим поглинав будинки, газони, телефонні стовпи, навіть саме небо. Чоловіка з дітьми він поглинув так само. Гарпер витріщалася, шукаючи їх, і в неї сльозилися очі.

Коли вона повернулася до будинку, то знову зачинила двері на ланцюжок. Якщо з’явиться Карантинний патруль, той ланцюжок може забезпечити їй достатньо часу, щоб спуститися до підвалу, вийти через задні двері, а далі — у ліс. Із її саквояжем. І свистком.

Вона вертіла свисток у руках, гадаючи, наскільки він гучний, коли до неї дійшло, що в будинку повисла абсолютна тиша. Ані музики, ані Мальборо-Мена. Якоїсь миті протягом останніх хвилин батарея радіо «Гелло Кітті» здохла. Двадцять перше століття — як і її замасковані відвідувачі — хутко й непростимо втекло від неї, залишивши напризволяще.

«Солодощі та проказа», — подумалося їй.

12

Коли батарея її телефону поволі здихала, вона знала, що настає час зробити дзвінок, який вона все відкладала — якщо прочекати ще бодай день, то змоги зробити цей дзвінок може більше й не бути. Гарпер випила келих білого вина, щоб трохи розслабитися, і подзвонила братові. Слухавку підняла її невістка Лінді.

У свої двадцять років Лінді перетворила хобі трахатися з басистами другорядних рок-гуртів на роботу на студії звукозапису у Вудстоці, де й була зайнята, коли зустріла Коннора. Він тоді грав на бас-гітарі в прог-метал гурті, який називався «Незламні». Тільки вони такими не були. На Коннора чекала лисина розміром з чайне блюдце й робота установником джакузі, а Лінді стала інструктором у розкішному тренажерному залі, де вчила танцям на пілоні домогосподарок, позаочі порівнюючи це з дресировкою моржів: «Хочеться почати кидати в них сардини просто за те, що не гепнулися, роблячи повний оберт». Невдовзі по тому Гарпер занедбала власне членство в тренажерці: усе ніяк не могла припинити хвилюватися, що про неї говорять за спиною тренери.

— Як справи, Лінді? — запитала Гарпер.

— Не знаю. У мене трирічна дитина. Я надто втомлена, щоб думати, як у мене справи. Запитай ще раз через двадцять років, якщо хтось із нас ще буде живий. Ти, певно, хотіла Кона, — вона опустила слухавку й закричала: — Коне! Сестричка!

Кон підійняв слухавку.

— Агов, Сестричко! Як ся маєш?

— Маю великі новини для тебе, — промовила вона.

— Ти про ченця? Ченця в Лондоні?

— Ні. Який ще ченець?

— Того, якого пристрелили, коли він намагався потрапити до будівлі BBC. Ти не чула про ченця? Він та з ним ще троє. Вони всі були хворі. Давно та довго — той ченець тинявся з болячкою ще з лютого. Вони припускають, що він міг заразити буквально тисячі людей. А ще вони гадають, що він збирався заразити всіх у відділі новин, щоб зробити політичну заяву. Тероризм шляхом хвороби. Скажений мудило. Світився наче лампочка, коли вони його прикінчили.

— Знаєш, це не зовсім хвороба. Не в класичному розумінні. Це не мікроб. Це спора.

— Ага. Вони поспілкувалися з його послідовниками, коли їх пов’язали. Він розказував, що можна навчитися контролювати хворобу й не заражати інших. Нібито зможуть повернутися додому та жити серед нормальних людей. А якщо й заразять близьку їм людину, то нічого — можуть і її навчити контролювати хворобу. У нього, певно, весь мозок та болячка проїла. У тебе були такі пацієнти в лікарні, правда ж? Помішані зі спорою по всьому мозку?

— Воно дістається мозку, але я не певна, що деякі люди божеволіють саме від цього. Постійно чути, що ти щомиті можеш спалахнути — це той ще тиск на психіку людини. Напевно, справжнім сюрпризом є те, що хтось ще залишається при здоровому глузді. — Їй на думку спало, що вона досить скоро й сама дізнається, чи впливає луска на психічний стан людини. Вона вже, либонь, почала вкривати і її мозок.

— Ти не про ченця-терориста хотіла поговорити? — запитав Коннор.

— Я вагітна, — сказала вона.

— Ти... — промовив він. — Божечки, Гарпо! Боже ж ти мій! Лінді! Лінді! Гарпо і Джейк завагітніли!

Гарпер почула, як на задньому плані заговорила Лінді:

— Вона вагітна, — рівним тоном, цілком позбавленим торжества. Тоді вона ще щось додала, стишеним голосом; прозвучало це як питання.

— Гарпо! — заговорив Коннор. Він намагався здаватися радісним, та вона чула якусь напругу в його голосі і знала, що Лінді сказала щось огидне. — Я дуже, дуже щасливий за тебе. Ми навіть не знали, що ви старалися. Ми думали...

Вона почула, як на задньому плані, цілком чутно, Лінді промовила:

— Ми думали, що треба бути божевільною, щоб завагітніти в розпал чуми, після місяців постійного контакту з інфікованими людьми.

— А мама з татом знають? — запитав Коннор схвильованим голосом. Тоді, до того, як вона встигла відповісти, додав: — Стривай.

Було чутно, як він притуляє слухавку до грудей, щоб приглушити її — дія, яку вона бачила десятки разів. Гарпер зачекала, поки він повернеться до неї. Нарешті він це зробив.

— Агов, — сказав він, захеканий, наче щойно збіг сходами. Може, він побіг нагору, щоб забратися подалі від Лінді. — На чому ми зупинилися? Я такий щасливий за тебе. А стать тобі