Пожежник - Джо Хілл

Гарпер від несподіванки підскочила, коли дверний молоток гупнув об двері, перелякавшись, що кремаційний загін вже прийшов по неї. Звук вийшов по-своєму навіть страшнішим за крик на вулиці чи пожежну сирену. Як кричали люди, вона чула що не день, а як гуділи сирени — ледь не щогодини. А от коли хтось востаннє стукав у двері, пригадати не могла.

Вона перетнула коридор і глянула у вічко. На ганку перед дверима стояли Тигр Тоні і Капітан Америка, тримаючи в руках зморшкуваті пластикові пакети. Позаду них, у кінці під’їзної доріжки, спиною до будинку сидів, смалячи цигарку, чоловік — цівка диму відділялася від його голови.

— Солодощі та проказа, — пролунав стишений голос. Дівочий голос.

— Солодощі чи... — почала була Гарпер і затнулася. — Ще ж не Геловін.

— А ми вирішили почати раніше!

Її гнівало, що якийсь ідіот відправив дітей колядувати солодощі посеред чуми. У неї були досить жорсткі уявлення про батьківство, і така поведінка не підпадала під її стандарти. Це обурило її внутрішню англійську няню, і їй захотілося тицьнути безсоромному дорослому в око парасолькою.

Гарпер зняла куртку з гачка й надягла на себе, щоб приховати мальовничий орнамент драконячої луски, який вкривав її руки. Вона відчинила двері, залишивши їх на ланцюжку, і визирнула крізь шестидюймовий просвіт.

Дівчинці з однаковим успіхом могло бути як вісімнадцять, так і тринадцять років. З обличчям, схованим за маскою Капітана Америки, сказати було неможливо. Голова в неї була поголеною, і, якби не голос, Гарпер запросто могла переплутати її з хлопчиком.

Її брат був, певно, вдвічі молодшим за неї. Його очі, що виглядали зі щілин у масці Тигра Тоні, були дуже тьмяними — блідо-зелений відтінок порожньої пляшки з-під кока-коли.

— Солодощі та проказа — повторила Капітан Америка. Золотий медальйон у формі книги звисав на її поїденому міллю светрі.

— Не варто вам стукати в двері по цукерки. — Гарпер знову глянула на чоловіка, що курив на узбіччі, стоячи спиною до будинку. — Це ваш батько?

— Ми тут не по солодощі, — відповіла їй Капітан Америка. — Ми їх вам самі принесли. І проказу теж маємо. Можете і те, і те отримати. Тому це й солодощі та проказа. Ми подумали, що це підбадьорить людей.

— Вам все одно не слід були надворі. Люди хворіють. Якщо хтось хворий зачепить здорову людину, то може передати їй ту напасть, що має. — Вона підвищила голос і закричала повз них. — Агов, друже! Цим дітям не місце надворі! У розпалі інфекція!

— Ми в рукавичках, — відповіла Капітан Америка. — І ми вас не торкатимемося. Ніхто нічого не підхопить. Обіцяю. Санітарія наш пріоритет номер один! Не хочете побачити ваші солодощі?

Вона штурхнула ліктем хлопця.

Тигр відкрив свій пакет. Усередині була пляшечка цукрованих жувальних вітамінів — пренатальних, як упізнала Гарпер. Вона підвела голову, подивившись спершу на одну дитину, а тоді на іншу.

— Що це таке?

— На смак як «Саур Петч Кідс»[31], — промовила Капітан Америка. — Але вдень можна тільки дві. З вами все гаразд?

— Тобто, чи зі мною все гаразд? Постривайте-но. Хто ви такі? Думаю, мені слід поговорити з вашим батьком. — Вона підвелася навшпиньки й прокричала над їхніми головами. — Я хочу з вами поговорити!

Чоловік, який сидів на узбіччі, не глянув на неї — лише змахнув рукою у сонному, зневажному жесті. Чи, може, то він лише відганяв дим від свого обличчя. Тоді випустив вервечку кілець диму в післяобіднє повітря.

Капітан Америка кинула побіжний погляд через плече на чоловіка.

— Це не наш батько. Наш батько не з нами.

Гарпер опустила погляд. Хлопчина досі тримав пакет розкритим, показуючи їй вміст.

— Це пренатальні вітаміни. Звідки вам відомо, що я вагітна? — запитала вона. — По мені ж не видно. Чекайте. Чи видно?

Їй відповіла дівчинка.

— Поки ні.

— Хто вас сюди відправив? Хто наказав дати це мені?

— А вони не потрібні вам? Якщо не треба, можете не брати.

— Мова не про те, чи потрібні вони мені. Ти дуже чемний, і я взяла б, просто...

— Тоді беріть.

Хлопчик повісив пакет на дверну ручку і відступив. За хвильку Гарпер простягнула руку крізь просвіт і забрала пакет у дім.

— Тепер час для прокази, — сказала дівчинка й розкрила свій пакет, щоб Гарпер побачили, що в ньому.

Тигру Тоні, здавалося, не було що сказати. Він не видав жодного звуку.

Гарпер зазирнула до пакету. У ньому лежав свисток, обгорнутий у пластик.

— Вони дуже гучні, — мовила Капітан Америка. — Їх чутно звідси аж до Готелю Вентворт. Навіть глухий почує. Беріть.

— У пакеті більше нічого немає, — сказала Гарпер. — Там немає більше жодних проказ.

— Ви наша остання зупинка.

Вперше за увесь час Гарпер задумалася, чи вона не спить. Розмова була дуже подібною до тих, які бачиш уві сні. Діти в масках здавалися чимось більшим, аніж просто дітьми. Наче якісь символи. Коли дівчинка розмовляла, здавалося, говорила якоюсь таємною говіркою снів; психолог годинами розгадував би цю головоломку. А ще хлопець. Він просто стояв і витріщався на неї. Жодного разу не кліпнув. Коли Гарпер говорила, він дивився на її вуста так, наче хотів поцілувати.

Вона відчула короткий, проте майже болісний поштрик надії. Може, це все лише сон. Може, у неї був кепський випадок грипу, чи чогось гіршого за грип, і все, що сталося за останні три місяці, було лише видінням, навіяним хворобою. Хіба не чогось такого науявляла б собі уві сні людина, якби її лихоманило від грипу? Можливо, їй лише примарилося, що Джейкоб її покинув і вона залишилася наодинці в цьому інфікованому, палаючому світі, а її єдиними за кілька місяців відвідувачами були двійко дітей у масках, в яких що не репліка, то послання з печива з пророцтвом.

«Я візьму цей свисток, — думала Гарпер, — а якщо подмухаю в нього, сильно подмухаю, то гарячка спаде, я прокинуся в ліжку, уся вкрита потом, а Джейкоб буде поряд, прикладаючи холодну ганчірку до мого чола».

Дівчина повісила пакет на дверну ручку та відступила. Гарпер узяла його, притискаючи зморшкуватий пластик до грудей.

— Ви певні, що з вами все гаразд? — запитала дівчинка. — Вам щось потрібно? Крім солодощів та прокази? Ви більше не виходите назовні.

— Звідки ти знаєш, що я більше не виходжу? Як довго ви стежили за мною? Не знаю, що ви собі надумали, але мені не подобаються ці забавки. Не тоді, коли гадки не маю, з