Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Степ стояв і дивився на неї. Дівчина відкинула волосся, усміхаючись тому типові. Показала прегарні білі зуби. Навіть здалеку можна було відчути насиченість цього погляду. Ці очі, блакитні, глибокі та чисті. Степ згадав її, їхню зустріч. Або ж правильніше буде сказати — їхню суперечку. Ті двоє сказали щось одне одному. Дівчина кивнула й рушила за хлопцем до столика з напоями. Степ раптом теж відчув спрагу.

Малюк повернувся до діджея разом з Луконе.

— Це — мій старший брат. Він теж любить «Антракс» і хотів би їх послухати. Просто зараз!

Луконе кинув важкий погляд на діджея. Той, хоча й не побачив найменшої схожості між цими двома, вирішив не дискутувати про міру їхньої спорідненості, і тим паче — про їхні музичні вподобання. Поставив касету Малюка в приймач, ставши умить затятим фаном «Антракс».

Кіко Бранделлі вів Бабі через натовп гостей. Він ледь поклав долоню їй на спину, насолоджуючись легким ароматом. Бабі віталася з деякими гостями, які прийшли, поки вона була на терасі. Дійшли до столика з напоями. Раптом якийсь тип виріс просто перед нею. Це був Степ.

— Що ж, бачу, ти мене не послухалась, намагаєшся вирішити свої проблеми. — Він кивнув на Бранделлі. — Розумію, це лише перша спроба. Але хай буде. Зрештою, якщо ти не знайшла нічого ліпшого…

Бабі непевно глянула на нього. Вона його знала, але він їй не подобався. Чи так? Що було з цим типом?

Степ освіжив їй пам’ять.

— Я супроводжував тебе до школи кілька днів тому.

— Цього не може бути, до школи я завжди їжджу зі своїм батьком.

— Маєш рацію. Скажімо так, я їхав поряд з тобою. Почепився на твою машину.

Бабі згадала й глянула на нього заскочено.

— Бачу, що ти нарешті пригадала.

— Звичайно, ти — той тип, що наговорив купу маячні. Ти не змінився, еге ж?

— А чого б мені мінятися, я ідеальний.

Степ розвів руки, демонструючи фігуру.

Бабі подумала, що принаймні в цьому сенсі він має рацію. А от усе інше нікуди не годилося. Починаючи від одягу і завершуючи поведінкою.

— Бачиш, ти не заперечила.

— Та я навіть відповідати тобі не буду.

— Бабі, він тобі набрид?

У Бранделлі проскочила невдала думка, що треба втрутитися. Степ навіть не глянув на нього.

— Ні, Кіко, дякую.

— Ну, якщо я тобі не набрид, то я тобі подобаюсь…

— Ти мені цілковито байдужий. Ні, я б сказала, що мені з тобою трішки нудно, якщо бути точною.

Кіко спробував урвати цю бесіду, звернувшись до Бабі.

— Хочеш щось випити?

Замість неї відповів Степ.

— Так, дякую, налий мені кока-коли.

Кіко й вухом не повів.

— Бабі, ти чогось хочеш?

Степ уперше подивився на нього.

— Так, кока-коли, я вже тобі це казав, і швидше.

Кіко вкляк, дивлячись на нього і тримаючи склянку в руках.

— Швидше. Чи ти оглух, черв’яку?

— Облиш, — утрутилась Бабі, забираючи склянку з рук Кіко. — Я сама.

Музика «Антракс» заповнювала залу, багато хто припинив розмови.

— Бачиш, коли ти ввічлива, то набагато гарніша.

Бабі поставила на місце пляшку.

— Тримай, не розлий.

Дівчина вихлюпнула повну склянку кока-коли в обличчя Степові, замочивши його всього.

— Я ж тобі казала бути обережним, ти зовсім дитина, га? Навіть пити не вмієш.

Кіко зареготав. Степ так його штурхонув, що той налетів на низенький столик, перекинувши все, що стояло на ньому. Потім узявся за краєчки скартертини, на якій стояли напої. Потягнув, намагаючись наслідувати фокусників, але номер не вдався. З десяток пляшок полетіли, перекидаючись, на ближні дивани та гостей. Кілька склянок розбилися. Степ обтер обличчя.

Бабі подивилась на нього з відразою.

— Ти просто тварина.

— Твоя правда, мені потрібен душ, я весь липкий. Це твоя провина, тож ти купатимешся зі мною.

Степ рвучко нахилився й, ухопивши Бабі за ноги попід колінами, закинув її собі на плече. Бабі пручалася, як скажена.

— Облиш мене! Допоможіть!

Ніхто з гостей не втручався. Бранделлі піднявся й спробував зупинити його. Степ вгатив йому стусана в живіт, і той влетів у групку гостей. Малюк реготав, як навіжений, танцював з Луконе й лупив по голові всіх, хто проходив повз. Хтось дав здачі. Поряд із діджеєм спалахнула бійка. Роберта зупинилася в дверях, з тривогою та жахом дивлячись на свою понівечену залу.

— Вибач, де тут ванна?

Роберта, навіть не здивувавшись цьому типові з дівчиною за плечима, показала йому напрямок.

— Там.

Степ подякував і подався туди. Підійшли Сицилієць та Гак, несучи яйця та помідори. Почали кидати їх, не розбираючи, в картини, стіни та гостей. Жбурляли з силою, так, щоб накоїти біди. Бранделлі підійшов до Роберти.

— Де тут телефон?

— Там.

Роберта вказала напрямок, протилежний ванній.

Вона почувалася регулювальницею, що намагається дати раду дорожньому руху, цьому жахливому хаосу, який діявся в її власній залі. На жаль, вона не мала повноважень, щоб усіх оштрафувати та вигнати.

Хтось, більш завбачливий чи більш боязкий за інших, підійшов розцілуватися з нею.

— Па-па, Роберто, з днем народження. Вибач, але ми вже підемо, добре?

— Там.

Вже у повному ступорі показала на вхідні двері, у які, якби вони не були її власними, вона дуже бажала б утекти.

— Припини, кажу тобі, облиш мене. Ти за це заплатиш…

— І хто ж мене покарає? Ота елегантна вішалка, яка мріє стати офіціантом?

Степ увійшов у ванну і прочинив розсувні матові двері душової кабіни. Бабі вчепилася руками в раму, намагаючись зупинити його.

— Ні! Допоможіть! На допомогу…

Степ відступив на крок, легко відчепив її руки.

Бабі вирішила змінити тактику. Спробувала бути люб’язною.

— Ну гаразд, пробач мені. Тепер постав мене на місце, будь ласка.

— Що значить «будь ласка»? Ти мені вихлюпнула кока-колу в обличчя, а тепер кажеш «будь ласка»?

— Гаразд, я не повинна була її вихлюпувати.

— Я знаю, що не повинна була.

Степ увійшов у душ і, пригнувшись, став під лійку.

— Шкоди вже завдано. Тепер я мушу прийняти душ, бо інакше ти потім скажеш, що я липкий.

— Та ні, до чого тут це.

Потужний струмінь ударив їй в обличчя.

— Кретин!

Бабі вигиналася, намагаючись сховатися від струменя, але Степ міцно тримав її.