Українська література » » До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда

До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда

---
Читаємо онлайн До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда
кімнату.

От і виховала дружину: сонце уже високо на небі, а заміжня жінка ще у ліжку.

«Господи! — гарячкувала. — Він запізнюється, а я…»

Вхопила халат і миттю кинулася на кухню.

— Щ-що це означає? — не зрозуміла, коли побачила усміхненого Марата, який чекав за накритим столом, закинувши ногу на ногу. Зранку він уже встиг пробігтися й переодягнутися. Посередині тарілок з наїдками красувався букет свіжих квітів.

— Це означає, що я передумав звільняти свою помічницю, бо помру з голоду, — продовжував насміхатися.

— Пробач, але я думала, що сьогодні ти не покинеш мене одну. Адже тільки учора весілля… — спробувала виправдатися молода дружина. — Тому й не поспішала.

— Правильно робила, — задоволено зітхнув Марат, беручись до сніданку. — Життя занадто коротке, щоб поспішати. Треба насолоджуватися і розтягувати кожну мить. Я пожартував. Спи, моє сонечко, скільки бажаєш. Сніданки у цьому помешканні є кому готувати. Щоб рано піднятися, сьогодні є інша причина, — його очі хитро заблищали.

Лія звернула увагу на свою тарілку. Вона була накрита фарфоровою кришечкою. Обережно підняла і побачила два папірці. Пробігла очима: рейс до Мале.

— Марш Мендельсона відіграв, штамп у паспорті є, але весільна програма ще не закінчена… — загадково продовжив Марат.

Відчула, як захоплює дух.

— Ми летимо на Мальдівські острови?! — несподівано закричала й кинулася до чоловіка. — Весільна подорож?!

Рахімов можливо й хотів би щось додати, але від радості й нескінченних цілунків жінки, що сипалися на нього, просто не міг вставити ні слова.

— Я там була ще у дитинстві, з батьками, — весело щебетала. — Це — райські місця. Вже й не мріяла їх знову побачити, — усілася на коліна коханому.

— З батьками — це серйозно, — задумано протяг чоловік. — Уявляю, де ви там бували. Тепер, щоб виправдати високе звання достойного, вихованого й культурного зятя, мушу одягнути тебе у хіджаб і дозволити відвідувати тільки мечеті.

— Знову дражнишся? — надула губи Лія. — Як тоді, в електричці?

Марат щиро розсміявся.

— Ти така наївна, радосте моя, що деколи не витримую і по-доброму насолоджуюся цим, — ніжно заглянув у її засмучені очі. — Не ображайся, — обняв і пригорнув до себе. — Тебе чекають зовсім інші місця — для закоханих… — багатозначно прошепотів.

Літак приземлився в аеропорту столиці Мальдівської республіки. Звідти на спеціальному катері туристів відвезли до п’ятизіркового готелю для молодят. Він виправдовував свою назву, адже на дев’яносто відсотків тут відпочивали молоді, щойно одружені пари.

Відчуття романтики переповнювало Лію: просторий номер з видом на Індійський океан, білосніжний пляж, екзотична природа.

— Це неймовірно, — прошепотіла, вдивляючись у далечінь за вікном. — Тут все зупиняється. Годинник не крутиться. Можна, не відриваючи очей, насолоджуватися одним тільки видом острова.

— Особливе — попереду, — очі Марата заграли веселим блиском.

Насправді Рахімов до деталей продумав їхню весільну подорож. Кілька днів вони провели у столиці, відвідали пам’ятки архітектури, ввечері насолоджувалися нічним життям острова: романтичними вечерями, танцями на пляжі.

Лію було не впізнати. Із сором’язливої, несміливої дівчинки вона перетворилася на красуню, що випромінювала жіночність. Не зважаючи, що молода Рахімова одягалася скромно, у легкі довгі широкі плаття, чоловіки здалеку помічали її. Але Марат, який надійно тримав дружину за руку, розбивав їхні мрійливі погляди на друзки. Ця краса належить тільки йому одному. Решта може лише спостерігати.

Лія також відчувала гарячі погляди жінок на свого чоловіка. У легкому білосніжному одязі він був таким звабливим, що слаба половина не могла залишатися байдужою. Проте не ревнувала, бо цей чоловік вибрав саме її.

Наситившись активним відпочинком, молодята вирушили на незаселений острів, щоб усамітнитись. Марат орендував будинок на воді, серед велетенських пальм, фікусів, бамбуків і барвистих квітів, а також яхту. На ній спостерігали мальовничий захід сонця, на ній романтично провели ніч у відкритому морі, під зоряним небом.

По-справжньому Лія відчула, як зупиняється час тільки на маленькому острівці, де, крім них з Маратом, нікого не було. Відпочинок у повній самоті, серед первозданної природи: порожній пляж, кришталево чиста вода океану, крізь яку буквально видно підводний світ Немає ні суєти, ні тривог.

— Не хочу й думати, що через три дні ми повернемося до шумного міста, поринемо в буденність, — з сумом мовила, коли удвох вечеряли на березі безмежного океану, спостерігаючи, як червоно-багряниста заграва заливає горизонт.

— Згідний, — зітхнув Марат. — Немає кращого відпочинку, аніж отак сидіти на березі моря й дивитися в далечінь. Душа наповнюється таким супокоєм. Мозок виключається, ніщо не тривожить. Все стає незначним, мізерним. Тільки одне радує, — на його обличчі заграла легка усмішка. — Коли ніщо не тривожить, нема від чого відпочивати. То ж, аби достойно оцінити хвилини, проведені наодинці у тиші…

— Треба натривожити душу, — розсміялася Лія.

— Точно, — весело підтримав.

* * *

Минуло вісім місяців. Лія з Маратом очікували на первістка.

«Вагітність прикрашає її. Лія буде гарною мамою», — подумки радів Рахімов, спостерігаючи, як трепетно його дружина ставиться до всього, що стосується малюка. Сама оздобила дитячу кімнату. Вибирала все до дрібничок, навіть відтінки кольорів мали бути саме такі, як у каталогах, ані трішечки не відрізнятися. Щовечора на скрипці грала для малюка.

— Я прочитала в журналі молодих мам, що гра на скрипці розвиває мозок дитини, — пояснювала чоловікові.

Гладила живіт й багато розмовляла з крихіткою.

Марат також відчував свою кровиночку. Зранку в один і той же час клав руку на живіт коханої й чекав легкого поштовху.

— Привіт, малий, — здивовано усміхався. — Як життя, мій найдорожчий?

Лія не тямила себе від щастя.

— То коли ж ми переїдемо в будинок? — знову повернувся до відкритої теми за сніданком.

Останнім часом усе більше наполягав. Ірма нарешті здалася й вийшла заміж за Красовського, переїхала до Мужієва. Її будинок пустував. Поряд річка, зелена зона, просторі приміщення. Чого жити серед загазованого міста на сьомому поверсі? Навіть слухати не хотів, що дитина народиться у квартирі.

Відгуки про книгу До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: