Вбивство у Східному Експресі - Агата Крісті
— Для чого? Для чого, друже? Пам’ятайте, тут повсюди товщі снігу.
— Є лише два шляхи для нашого таємничого убивці, — повільно мовив Пуаро. — Він міг утекти в один із туалетів або зникнути в якомусь купе.
— Але ж вони усі зайняті.
— Так.
— Тобто, ви маєте на увазі, що він сховався у своєму купе?
Пуаро ствердно кивнув головою.
— Це все пояснює. — пробурмотів мсьє Бук. — Протягом тих десяти хвилин відсутності провідника, вбивця приходить зі свого купе, йде в купе Ретчетта, вбиває його, замикає двері зсередини, виходить через купе місіс Хаббард, і безпечно повертається назад у своє купе до того, як повернувся провідник.
Пуаро буркнув: «Це все не зовсім так просто, мій друже. Наш друг лікар може вам усе пояснити».
Мсьє Бук подав жест, що три провідники можуть бути вільними.
— Нам залишилося опитати шістьох пасажирів, — сказав Пуаро. — П’ять пасажирів першого класу — княгиню Драгомирову, графа та графиню Андреній, полковника Арбетнота та містера Хардмана. Також трьох пасажирів другого класу — міс Дебенхем, Антоніо Фоскареллі та покоївку княгині, фрейлейн Шмідт.
— З кого почнемо — з італійця?
— Що ви заладити з тим італійцем? Ні, ми почнемо з перших трьох. Можливо, пані княгиня буде така люб’язна виділити нам декілька хвилин свого часу. Передайте їй наше прохання, Мішель.
— Так, мсьє, — відповів провідник.
— Скажіть їй, що ми будемо в її купе, якщо вона не захоче приходити сюди, — зауважив мсьє Бук.
Але княгиня Драгомирова відхилися таку пропозицію. Вона прийшла у вагон-ресторан, нахилила голову та сіла навпроти Пуаро.
Її мале, жабоподібне обличчя виглядало світлішим, ніж минулого дня. Вона була некрасивою, неначе ропуха, з очима, як перлини, темними й величними, у яких можна було відчути приховану енергію та розум, сховані всередині.
Її голос був глухий, чіткий і дещо скрипучий.
Вона зупинила слова вибачення мсьє Бука.
— Не потрібно вибачень, месьє. Я розумію, що трапилося вбивство. Очевидно, що ви повинні опитати усіх пасажирів. Я буду щаслива всіляко вам допомогти.
— Ви така ґречна, — сказав Пуаро.
— Не зовсім. Це ж лише обов’язок. Що ви хотіли мене запитати?
— Ваше повне ім’я при народженні та адресу, мадам. Думаю, вам краще було б написати це власноруч?
— Ви й самі можете це зробити, — відповіла вона. — Тут немає нічого складного. Наталя Драгомирова, Париж, Авеню Клебер, 17.
— Ви подорожуєте з Константинополя, так, мадам?
— Так. Я зупинялася у австрійському посольстві. Моя покоївка тут зі мною.
— Чи не могли б ви коротко повідомити мені про ваші дії учора після вечері?
— Охоче. Я звеліла провіднику постелити мені ліжко, поки я була у вагоні-ресторані. Я лягла у ліжко відразу після їжі. До одинадцятої години я читала, після цього вимкнула світло. Я не могла заснути через ревматичні болі, які мені докучають. Десь о чверть на першу я покликала покоївку. Вона зробила мені масаж, і мені вдалося заснути. Це десь трапилося зі півгодини після того.
— Потяг зупинився після того?
— Потяг уже стояв.
— Ви чули щось підозріле, мадам?
— Нічого особливого.
— Яке ім’я вашої покоївки?
— Хільдегарда Шмідт.
— Як довго вона у вас працює?
— П’ятнадцять років.
— Ви їй довіряєте?
— Абсолютно. Вона з маєтку мого покійного чоловіка.
— Я гадаю, що ви бували в Америці, так, мадам?
Різка зміна теми розмови дуже здивувала княгиню. «Багато разів».
— Ви якось перетиналися із сім'єю Армстронгів, з якими трапилася страшна трагедія?
— Ви говорите про моїх друзів, мсьє, — відповіла вона з тривогою.
— Ви знали полковника Армстронга, так?
— Я знала його не дуже добре, але його дружина, Соня Армстронг, була моєю похресницею. Я була в дружніх зв'язках із її матір'ю, актрисою Ліндою Арден. Лінда Арден була величною актрисою, однією з найкращих виконавиць трагічних ролей. Леді Макбет, Магда — вона була неперевершена. Я була не просто її шанувальницею, а близьким другом.
— Вона, що, померла?
— Ні, вона жива, але живе відлюдно. У неї певні проблеми зі здоров'ям, тому більшість часу вона проводить на дивані.
— Наскільки я пригадую, у неї була й друга донька?
— Так, значно молодша, ніж місіс Армстронг.
— Вона жива?
— Авжеж.
— І де вона?
Стара леді кинула на нього різкий погляд.
— Я мушу запитати вас про зміст цих питань. Яке відношення вони мають до суті справи — вбивства у цьому поїзді?
— Ось таке, мадам: людина, яку було вбито, винна у викраденні та смерті дитини місіс Армстронг.
— Овва!
Княгиня Драгомирова випрямилася й дещо піднялася з місця.
— Ну що, це вбивство — дуже чудова подія! Ви вибачте моє упереджене відношення.
— Це природно, мадам. А тепер повернімося до запитання, на яке ви не дали відповіді. Де зараз молодша донька Лінди Арден, сестра місіс Армстронг?
— На жаль, я не можу вам цього сказати, мсьє. Я втратила контакт із молодшим поколінням. Я пригадую, що вона вийшла заміж за якогось англійця та виїхала до Англії декілька років тому, але ім'я її пригадати не можу.
Вона замислилася на хвилину, а потім додала:
— Це все, що ви хотіли мене запитати, джентльмени?
— Лише одне питання, дещо особисте. Якого кольору ваш халат?
— Думаю, що вас є вагомі підстави задавати таке питання. Мій халат — чорний із сатину. — З докором відповіла вона.
— Більше нічого, мадам. Я дуже вам вдячний за ваші відповіді.
Вона зробила чарівний жест своєю важкою, обвішеноюперстенями рукою. Після того, як вона піднялася з місця, джентльмени також піднялися, вона зупинилася.
— Вибачте мене, мсьє, — сказала вона, — чи можу я дізнатися ваше ім'я? Ваше обличчя мені доволі знайоме.
— Моє ім'я, мадам, — Еркюль Пуаро — до ваших послуг.
Вона зупинилася на хвилину, після чого промовила: «Еркюль Пуаро. Я пам'ятаю. Це Провидіння.»
Княгиня пішла, важко пересуваючи ногами.
— Велична дама, — зауважив мсьє Бук. — Що ви можете сказати про неї, друже?
Але Пуаро лише негативно кивнув головою.
— Мені цікаво, що вона мала на увазі під Провидінням.
7
Свідчення графа та графині Андреній
Граф і графиня Андреній були викликані наступними. Однак у двері увійшов лише один граф.
Він був надзвичайної краси чоловіком. Шість футів заввишки, широкоплечий, з гарною поставою. Одягнений