Твій на місяць - Анастасія Соловйова
У мені закипає сліпа лють: ні, ну що за мудло? Не зміг вмовити дівчину на вагітність, то вирішив обманом зробити їй дитину? Як же це низько, підло, огидно! А я думала, що подібні сюжети тільки в серіалах зустрічаються: там мужики і протизаплідні пігулки на вітаміни змінюють, і презервативи проколюють.
Мені стає душно і гидко. Підходжу до вікна, щоб відкрити кватирку. Тягну за ручку, нігтями торкаючись холодної поверхні вікна, і на мої руки сиплеться застаріла біла фарба. У кімнату вривається морозне повітря.
— Як це взагалі назвати? — істерично скрикує Катя. — Зрада? Егоцентризм? Він так вирішив покарати мене за те, що я зараз не хочу дітей?
— Звичайне мудацтво. Ну а по-науковому це називається "стелсінг" — зняття презервативу під час сексу без відома партнера. Я ще кілька років тому читала закордонні статті про це явище. Вчинок твого хлопця не можна виправдати чи зрозуміти. Але зараз, Катю, тобі треба зібратись і вирішити, що робити далі.
— Ти про що? — в її очах бачу повну розгубленість, змішану з апатією.
— Ти купила таблетки екстреної контрацепції?
— Ні, — вона боїться мого запитання. — Я не питиму цю хрінь, там купа побічних ефектів, вони викликають гормональний збій в організмі. Я не хочу ризикувати своїм здоров'ям.
— Але ж ти розумієш, що інакше можеш завагітніти?
— Так. Ризик є, але мінімальний. Через пару днів у мене повинні початися місячні, я краще зачекаю.
— Ти впевнена?
— Я ні в чому не впевнена, — Катя допиває одним ковтком вино і крутить порожній кухоль. — Я десь читала, що під час вагітності можна вживати трохи алкоголю. Буквально сто мілілітрів вина. Якщо раптом у мене буде дитина — значить, така моя доля. Але Ваню я вибачити не зможу, він не вартий моєї любові.
Я її не розумію, але, звісно, підтримую. Ми ще годину балакаємо про всяку нісенітницю, намагаючись за порожніми розмовами забути про те, наскільки мізерно і підло вчиняють, здавалося б, найближчі нам люди.
Я ставлю чайник на плиту, Катя спирається на підвіконня на кухні і згадує, як у дитинстві любила чай з малиновим варенням. Я махаю руками, мчуся в кімнату і заглядаю під ліжко — ось вона, скляна ємкість, яка дочекалася свого зоряного часу. Ксю регулярно віддає мені банки з варенням, аджикою та маринованим перцем, які її бабуся заготовляє на зиму. Я обожнюю гостре та солодке, і Ксю про це чудово знає.
— У мене є малинове варення! — повертаюся до Каті з півлітровою банкою в руці.
Ми п'ємо чай і продовжуємо триндіти про книги, музику та універ, обговорюємо якесь безглузде шоу, рекламою якого обвішані всі стовпи міста. Ближче до сьомої вечора Катя виходить із кімнати, щоб зателефонувати батькам.
— Не хочу стирчати у гуртожитку всі вихідні, — повідомляє вона, повернувшись. — Поїду додому, розвіюсь, у кіно з сестричкою схожу. А то буду тут дивитися в стелю та накручувати себе зайвий раз. Дякую тобі, Асю.
— За що? — знизую я плечима.
— За те, що вислухала, підтримала, не засудила. У мене тут немає подруг, я й забула, що можна ось так сидіти та розмовляти по душам.
Катя швидко збирається і йде, подякувавши мені ще кілька разів. Як тільки за нею зачиняються двері, я падаю на ліжко. Мені хочеться кричати, ридати, матюкатися і реготати на весь голос — надто багато тупості навколо, надто гостро навалюється самотність, надто емоційно я сприймаю чужий біль, надто затято реагую на несправедливість.
Натомість раптово усвідомлюю, що робити далі.
Набираю номер Романа і кажу, як тільки він відповідає на дзвінок:
— За півгодини зможеш підійти до Пасажу?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно