Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Уранці ми швидко випиваємо кави та прощаємось: Роман поспішає на роботу, а я спізнюся на першу в цьому році лекцію. Свята закінчилися, попереду університетські будні, педагогічна практика та підготовка до державного іспиту.

Я не дзвоню Роману вже третій день. Весь вільний час думаю про нього: згадую блиск зелених очей, хитру посмішку, гарячу долоню, що торкнулася моєї тремтячої руки. Але я не піддаюся спокусі та спеціально його не турбую — має пройти час після наших алкогольних одкровень. Дію за натхненням, нічого не аналізуючи заздалегідь і не читаючи сумнівних психологічних порад в інтернеті.

Мені є, чим зайнятись: я працюю менеджером у відомої інстаграм-блогерки Алісії. Відповідаю замість неї в директі, веду рекламний аккаунт, домовляюся з компаніями про співпрацю, переглядаю тексти перед публікацією і навіть підбадьорюю свою начальницю, коли їй надсилають чергові хейтерські повідомлення або дікпіки. 

Півроку я була в Алісії єдиним менеджером, але однієї безсонної ночі не витримала навантаження і вирішила звільнитися. Постійне знаходження онлайн висмоктувало всі сили: мені доводилося засиджуватися допізна, розрулювати конфлікти між рекламними агенціями та блогером, а на додачу я регулярно вислуховувала істерики Алісії. У мене почали боліти очі, весь час нила шия, увага стала розсіяною, а на універ я забивала кожен другий день. У менеджерів ненормований графік, навіть у вихідні я до дванадцятої ночі стирчала в інстаграмі. І хоч платили щедро, я більше не витримувала цього онлайн-життя.

Але Алісії не сподобалося моє бажання звільнитися: менеджеркою я була відповідальною та виконавчою. Тому вона найняла другу помічницю — захоплену школярку, готову батрачити за копійки. Тепер я працюю на Алісію тільки по буднях, з дев'яти до п'яти, а решту часу не заходжу в інстаграм — надто багато бруду я дізналася про блогерство, і мені набридла ця фальшива соцмережа.

Із задоволенням спостерігаю, як на телефоні висвічуються заповітні цифри. Сімнадцята година – пост я здала, попереду вихідні.

— Ні, ну пиздець! — у кімнату влітає Катя, мила сусідка-другокурсниця, від якої за півроку я жодного разу поганого слова не почула. — Яка сволота!

Катя з гуркотом зачиняє двері і застигає, побачивши мене. Її куртка розстебнута, руки смикають смугастий шарф, а очі гарячково сяють.

— Вибач за матюки, — вичавлює Катя і скидає на підлогу бордові чобітки. — Дістало все! Деякі люди – ідіоти!

Вона падає на ліжко, повністю ігноруючи вібрацію телефона. Зазвичай я не лізу до чужих людей з питаннями, але Катя мені симпатична, а по її очам я розумію — їй необхідно хоч комусь виговоритися.

— П'єш? — питаю з легкою посмішкою. Катю я ніколи не бачила з пляшкою пива чи вина.

— Рідко, — вона стискає губи, часто дихає і хмуриться, приймаючи якесь важливе рішення. — А що є?

— Вино тільки, біле сухе.

— Мені зовсім трохи налий, не більше ста мілілітрів, — каже вона уривчасто, скидаючи з себе верхній одяг.

Я дивуюсь, але виконую прохання: дякую Ксю — минулого року вона подарувала мені набір для приготування коктейлів, до складу якого входила і мірна склянка. Наливаю рівно сто мілілітрів у керамічну чашку з гарним котиком та протягую Каті.

— Оля з Машею поїхали годину тому, більше ніхто до кімнати не увірветься, — про всяк випадок кажу я, помітивши, як Катя розгублено оглядає порожні ліжка сусідок.

— Асю, тобі траплялися повні нікчемності? Хлопці, які виявляються мудаками, хоч раніше ти вважала їх нормальними?

Очікуване питання, але від нього я відчуваю напівзабутий страх.

— Так, — ковтаю кисле вино. — Один знайомий до мене чіплявся кілька разів, йому чомусь у голову стукнуло, що мені подобається чоловічий натиск та агресія. Удари, відштовхування, крики благим матом його тільки збуджували. Коли він спробував застосувати силу, я дивом вирвалася та втекла. З того часу ми не бачились, — додаю вино у склянку. — А другого хлопця я застукала, коли він цілувався з іншою дівчиною.

— Триндець, — Катя ошелешено дивиться на мене. — У ситуації з першим твоїм знайомим я, мабуть, завмерла б, як воскова фігура. Ти молодець.

— Не знала, що ти матюкаєшся, — навмисне змінюю тему.

— Я намагаюся не лаятись, — кривиться Катя, — але сьогодні особливий день. Мене зрадив хлопець.

Слова ледь чутним шепотом злітають з її губ. Карі очі Каті стрімко зволожуються, обличчя спотворюється, а довгі нігті впиваються в долоню. Всього за мить вона втрачає контроль над собою, безглуздо поправляє волосся і плутано каже:

— Я з Ванею другий рік зустрічаюся, він старший за мене на десять років і останнім часом усе частіше став говорити про дітей. А мені лише дев'ятнадцять, ну які діти? Все життя попереду. Я прямо сказала, що поки не готова. А Ваня розлютився, накричав на мене, обізвав егоїсткою. Потім, звичайно, вибачився, а я, дура, пробачила його, — Катя тихенько схлипує. — Сьогодні я вперше після сварки прийшла до нього додому. Ми займалися сексом і в процесі… Ох, я навіть не знаю, як це пояснити.

Катя губиться, мовчить і витирає заплакані очі.

— Говори, як є, тобі нема чого соромитися, — я ловлю її погляд і тепло посміхаюся.

— Ох, якщо у загальних рисах казати, то відчуття наприкінці стали іншими, але я не звернула на це уваги. А потім, коли все закінчилося, побачила пустий презерватив. Він стягнув його під час сексу і кінчив у мене, — Катя нарешті перестає стримуватись і голосно ридає.