Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Якого біса? - верещить до мене невідомий парубок, в якого я видерла коктейль. - Ти що собі дозволяєш?

- Те, що хочу, - відповідаю, тицяючи йому в руки порожній келих, який він хапає. А там тягнуся до кишені джинсів. Виймаю звідти двісті гривень та даю йому. - Тримай та не горлань! 

Утім гроші його не сильно заспокоюють, але мені нема коли слухати його крики. Я йду.

Швидко минаю відвідувачів і впевнено крокую до Романа. Напевно, роблю помилку.

Типу….

Алло, Насте, здався тобі цей Роман Загребельний! Крутить носом - хай йде під три чорти! Світ клином на ньому не зійшовся!

Тямлю, що він нічого мені не повинен, але не можу інакше. Мої емоції перемішалися одну кучу, та йду до нього.

Із якоюсь надією… Та без неї жваво перебираю ногами. Просто хочу дізнатися, чому він так мене ігнорує. Хай назве чітку причину, а не.. ванільна дівчина.

Я не розумію це пояснення. Що означає «ванільна»? Чого це стосується? Морозива, випічки…

Випічки? Це він типу мене товстою назвав!

Це вже зовсім образливо! Я не кажу, що супер худорлява, що можна на подіум випускати у білизні, але точно не маю зайвих кілограмів!

Опиняюся біля нього. Руки складаю в боки. На щастя, він за столиком сидить один та повільно п'є свою "Маргариту". Підіймає на мене свої очі.

Я вже хочу робити істерику. Відкриваю для цього свого ротика, але його блакитні океани зупиняють мене. Стою з відкритим ротом, мов пташеня, яке чекає, поки хтось із батьків принесе йому жирненького хробачка чи жучка.

Трясця!

Я розгублююся.

Ще п'ять секунд тому ладна була все перевернути догори ногами, а його відлупити за таку паскудну поведінку. А зараз…

Мій запал зменшується, а бажання змінюються. Не бити його хочу, а обійняти. Вчепитися руками за його плечі та дослідити їх.

- Гарно мовчиш, - відкидається Роман на спинку дивана. - І довго так продовжуватимеш? Хвилину, дві, годинну…

Сідаю біля нього на диванчик та дивлюся йому прямо в очі. Я не можу від них відлипнути. Вони, мов приковують мене до них. Роблять бранкою, рабинею…

Навіть ладна стати тою бранкою чи рабинею. Хай все, що заманеться робить зі мною…

Дурні яскраві мрії…

- І? - змушує відірватися мене від моїх думок.

Я хитаю головою та запитую:

- Чому ти мене ігноруєш? Що зі мною не так? Я хочу з тобою познайомитися, даю натяки, а ти зухвало їх ігноруєш. Ти не думав, що мені образливо!

На останнє слово підсипаю емоцій та голосніше його кажу, а після нього обертаюся та беру до рук іншу "Маргариту", яка стоїть без діла. Сьорбаю коктейль.

- Почну з того, що Максим образиться за напій, - починає говорити Роман. - А щодо ігнорування - я тобі це сказав вранці. І повторювати двічі не люблю.

- Це не пояснення, - спустошую келих, який гучно ставлю на стіл. - Зовсім! Що означає ванільна? Товста?

- Товста? - вигинає брови.

- Так. Ванілін же у випічку кидають… Отже, виходить, що я товста тобі? Якщо так - не біда. Можу сісти на жорстку дієту та за два тижні буду сухореброю!

- Не кричи! - неочікувано гримає він, що змушує мене здригнутися - Не видумуй дурного. Я не називав тебе товстою, а тим паче не вважаю такою.

- Тоді що означає ванільна? - тихо запитую, примружуючи очі.

- Анастасіє, тобі нема чим зайнятися? - ставить зустрічне запитання, роблячи обличчя набурмосеним. - Тобі інших хлопців мало? Цікаво саме до мене лізти?

- Так, хочу саме до тебе лізти, - зізнаюся йому зиркаючи на нього, а руки складаю в замок. - Тільки ти цікавиш. І більше ніхто!

- Раджу знайти іншого для рожевих фантазій.

- Чому?

- Бо я тебе не розглядаю, як сексуальний об'єкт, бо ти занадто ванільна.

Він мене плутає. Ванільна, ванільна…

- А як ти це можеш знати, якщо навіть не спав зі мною? - закусую губу. - От проведи зі мною ніч - а там уже роби якісь там вагомі висновки!

- Нахабно напрошуєшся на секс? - нахиляється він до мене, що аж чітко чую його парфуми. Боже, які вони п'янкі… Я пливу… А як близько його вуста. Либонь, якби була п'янішою - вчепилася у них, мов смола до капця. - Не чую? Нема що сказати?

- Напрошуюся! - відповідаю. - А що? Не можна? Якщо ти мені подобаєшся, то чому ні.