Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Чого, власне, думає про це? Бігти! Бігти й ще раз бігти! Сумнівно, що, затримавшись, дізнається щось корисне для себе й це не обернеться зайвими проблемами.

Дівчина вже націлилася втікати, коли пролунав знайомий голос, прикувавши до місця. Вона б хотіла помилитися, але цю людину не сплутає ні з ким іншим. Очі поступово звикали до темноти й, придивившись, вгадала за спинами бугаїв, як встигла подумки охрестити невідомих, того самого, заради кого прийшла. Він сидів на стільці та… був прив’язаний! У всякому разі, руки були заведені за спину, а тіло обмотано широким канатом. Спочатку сказані ним фрази були настільки незрозумілі, що більше скидалися на дитяче мурмотіння, як не намагалася прислухатися.

— Що за дурня? — закричав один із громил. — Який до дідька Сизий? Що ти верзеш? Знай він, що ти мелеш, власноруч удавив тебе!

Роздратований голос звучав дуже жорстоко, а говір нагадував такий, наче людина відсиділа років п’ять. Дівчина чомусь була в цьому впевнена майже на сто відсотків. Занадто живі в пам’яті часи, коли в країні заправляли блатні. Судячи з усього зараз обставини не краще.

— Хлопці, я не знаю, як так вийшло, — зрозуміліше заговорив Пашка.

Попри реалістичність побаченого, у душі жеврів слабкий вогник надії на порятунок, але голос коханого звучав зовсім не жартівливо.

— Не знає він, як так вийшло, — заревів інший, схоже, головний із трьох. — Як підставляти, як кидати на гроші, то він знав, а тут не знає! Падлюка! — Громила сплюнув, тим самим викликаючи нудоту.

«Як бридко. Куди Пашка вліз? — пронеслось у голові дівчини, — Його потрібно рятувати! Але як? Це страшні люди…»

Усе чомусь виглядало, немов декорації з фільмів про бандитів, що останнім часом частіше крутили на екранах, тільки з єдиною різницею — у фільмі не відчувалося того жаху, який сковував тіло, коли спостерігала наживо. У фільмі, як не боялася за героїв, була впевнена, що в підсумку буде щасливий фінал. Добро завжди перемагало зло, а хороші хлопці долали поганих, у якій би дупі не знаходилися.

Зараз було набагато страшніше, бо це реальність. Щемлива, що здавлювала горло до сліз, але реальність. З побоюваннями, чи вдасться допомогти рідній людині та нерозумінням, від кого його рятувати.

— Востаннє питаю, тварюко, — нахиляючись до Павлика, гримнув перший із тих, кого сьогодні довелося почути. — Кому впарили афганку? Як вийшло, що ні я, ні Сизий не в курсі, а? Кому гроші віддав?

— Я не знав, чесно. Думав, це від Сизого. Мені сказали, що це він, — тремтячим голосом заторохтів Павло.

— Чим думав, гнидо, коли слухняно відвалив їм бабло? З таким успіхом міг вийти на вулицю і віддати першому зустрічному!

— Та вали його, Кріт, і досить! — втрутився третій.

— Знаєш що? Коли трахну твою дівку, теж скажу, що не знав, чия вона, — кинув головний, той самий Кріт, не реагуючи на зауваження свого подільника.

Двоє, оцінивши жарт, голосно розсміялися.

— Тільки спробуйте її зачепити! — осмілів Пашка.

В іншій ситуації дівчина пораділа такому завзятому захисту, бо практично не сумнівалася, кого мали на увазі під «дівкою». Але не зараз.

— І що буде? — нахилившись, видав Кріт. — Бити нас будеш? Ти не в тому стані! Сподіваюся, твоя подруга розумніша, швидко второпає, як тебе виручити з біди. А? Як вважаєте, хлопці? Відразу розсуне ноги або поборсається? Однаково це її неминуча доля. Як і та, що чекає на тебе. Молися, телепень, щоби тебе відразу вбили!

— Кінчай із ним, Кріт! — знову втрутився один зі здорованів і в його руках блиснуло лезо ножа.

Потрібно кудись бігти, кликати на допомогу! Рятувати Пашку за будь-яку ціну, адже ці бандити зовсім не блефують — вб’ють і не покаються. Але тіло дівчини скувала невидима сила, змушуючи стояти нерухомо і спостерігати за тим, що відбувалося.

Ніби опинилася в жахливому кошмарі. Кожною клітинкою відчувала наближення неминучого, бачила це, але не могла тому запобігти. Не мала сили прокинутися. Її стримував одночасно і страх, і бажання додивитися до кінця, ще вірячи в щасливий результат. Тільки це зовсім не сон, найменше зволікання матиме величезну плату, ціною в людське життя. Ціною в життя Павла. Вона не мала цього допустити!

— Почекай! — зупинив головний, — Вбити — легко, але потрібно вирішити, чим розплачуватися буде.

— Та чим йому розплачуватися? Така тварина помре, а де гроші зарив не скаже.

— Що, хлопчина, розповіси, як діло провернув і залишишся жити? Або ми дізнаємося самі, гірше буде не тільки тобі, але й дівці, — знаючи, на що тиснути, не вгамовувався Кріт. — Май на увазі — ми стежимо за нею. Найменший твій промах і піде відпрацьовувати борг замість тебе. Ми знайдемо їй застосування.

— Хай вам грець, наволочі! — заревів Павло і, підскочивши на стільці, якимось дивом звільнив руки та кинувся на Крота зі шматком арматури.

Ривок, і намагається збити з ніг одного з бандитів. Ще один, і наймовчазніший подільник перехоплює та заламує руку Павлові. Арматура з характерним металевим дзвоном падає на підлогу. Другий громила, поставивши підніжку, завалює хлопця на землю. Немов уповільнене кіно. Немов дивний сюжет, що в кошмарі не насниться. Третій, Кріт, витягує пістолет з-за ременя джинсів і націлюється на Павла.