Нам не можна бути разом - Крістіна Жиглата
- Дякую, мам, - подякувала, цілуючи її у відповідь. Мій погляд знову повертається до Езри… Чи йому я сподобалася?
Чоловік продовжував стояти біля мого брата і дивитись на мене вивчаючим поглядом. Потім на його губах з'явилася ледь помітна посмішка. Він кивнув мені і мої щоки запалали. Я швидко відвела погляд і почала по черзі вітати всіх гостей, приймаючи вітання.
Єдине, що мене терзало і турбувало, це відсутність Дріни... Вона так і не приїхала... І це вже був п'ятий рік поспіль, коли вона була відсутня.
А я так сподівалася… Мені дуже не вистачало старшої сестри. Ми виросли з нею разом, були близькими та дружними, а зараз… Її відсутність мені приносила біль.
Як же я сумувала за нею, і хотіла побачити… Якби Дріна приїхала, це був би найкращий подарунок для мене…
Але не судилося.
Сестра знову не з'явилася.
Через деякий час ми розмістилися за величезним столом. Батько як завжди першим промовив тост:
- Сьогодні ми зібралися тут, щоб відсвяткувати вісімнадцятиріччя моєї дочки Алесії… - починає, окидаючи всіх уважним поглядом. - Також хочу повідомити, що сьогодні у вас є чудова можливість попрощатися з Алесією, - продовжує він, змушуючи всіх замовкнути. - За два тижні моя дівчинка вийде заміж і поїде зі своїм чоловіком, - додає. Серед присутніх розноситься здивований гуркіт і гомін. Ніхто про це не знав. Я теж…
На мить я втрачаю мову і просто дивлюся на батька немиготливим поглядом.
Гарний подарунок. Втім, нічого іншого я й не чекала.
У нього немає розуміння, що таке спорідненість, і як ставиться до власних дочок. Для нього ми просто - один із способів укласти вдалу угоду. Так було і з Дріною.
Звичайно, я знала про заручини, але щоб весілля було так скоро.
Так, він казав, що коли я виросту, але мені ледве виповнилося вісімнадцять… Як же так?
- Батьку, що це означає? – раптом лунає голос брата.
Я моргаю, і перекладаю погляд на брата. Мої очі наповнюються сльозами. Уго… Ти моя єдина надія. До нього батько ставиться як до рівних. Єдиний син для нього багато що означає.
- Не втручайся, Уго! Все вже вирішено, – каже батько незворушним голосом. – Два роки тому руки Алесії попросив Ензо Герра і я дав згоду на їхній шлюб.
- А чого хоче сама Алесія? – раптом лунає знайомий голос, і я перекладаю зляканий погляд на Езру, що сидів біля Уго. - Здається, ваша дочка не рада цій новині і не горить бажання виконувати вашу забаганку, - зауважує, і я затримую подих. - Чи продавати своїх дітей у вашому домі в порядку речей? - продовжує, міцно стискаючи руки в кулаки.
Орсо був злий. Дуже злий. Мабуть, сьогодні я бачила його вперше таким злим. Його очі потемніли, риси обличчя спотворилися від люті, а щелепа була щільно стиснута... Настільки щільно, що на його вилицях заграли жовна.
Він заступається за мене… Це було для мене ще більшим шоком, ніж новина батька…
- Вибач що? – перепитує батько. - Ти хто взагалі такий, щоб втручатися у наші сімейні справи?
- Я той, єдиний серед присутніх, хто має мізки! Бо бачу, окрім мене, ніхто не розуміє, що подібне ставлення до власних дітей не допустиме! – гарчить Езра, окидаючи всіх ненависним поглядом.
- Езра, - тихо каже Уго.
- Вона твоя сестра, чи дозволиш торгувати нею як твариною?
- Батьку..., - спробувала сказати я слово. - Я не знаю Ензо Герру, і не хотіла б так рано виходити заміж…
- Заткнися та йди до своєї кімнати! – кричить батько, схоплюючись на ноги. Його стілець з гуркотом падає на підлогу. Я не поспішаю виконувати його прохання. Просто підводжуся зі стільця і розгублено дивлюся на нього. Я боялася свого батька і зараз, про це довідалися всі. - Ти мене не почула? Я сказав у кімнату, швидко!
- Я…
Батько швидко перетинає відстань між нами, хапає мене за передпліччя і штовхає до сходів.
- Заткнися! – прогарчав він. - Ти робитимеш те, що я скажу! Пішла геть! - додає, на мить, з болем стиснувши моє зап'ястя, але потім, так само швидко відпускає ...
Між нами стає Езра і відриває від мене батька.
- Руки від неї забери! - гарчить він, безстрашно і з викликом дивлячись на нього. Я бачила, що він ладен був ударити мого батька і його точно не лякали наслідки.
Батько злякано позадкував назад і замовк. Вперше….
А потім поміж ними став Уго.
- Езро, припини! – кинув він, поклавши руку на плече друга. – Я розберуся… Іди…
Мама одразу підбігла до мене, взяла мене за руку і повела нагору.
Я кинула швидкий погляд на Езру. На даний момент мене не хвилювало, що буде зі мною і який сьогодні видався жахливий день… Мій день народження… Більше я переживала за те, що більше ніколи не побачу Езру, бо знала… Батько ніколи його не пробачить!
