Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Аня навіть всунула мені під ніс телефон із його фото.

- Справді гарний! - голосом фанатки зірки з плаката, не питає, а стверджує вона.

- Угу! Ален Делон у молодості відпочиває! - машинально підтверджую я, навіть не глянувши в простягнутий айфон. 

У мене тут справи важливіші будуть, від постійного монотонного тріщання ніяк не виходило навести рівну стрілку на другому оці.

- А хто цей Ален Делен? - завдяки тимчасовому затишшю після запитання, у мене виходить доробити око.

І я в подиві зосереджую вже всю свою увагу на дівчині. Ні! Не приколюється. Обличчя чесно запитальне. Моя мама закопала б її презирством на місці, а зверху б притоптала гидливістю. Не знати Алена Делона? Для неї нонсенс та кричуща неповага до класики світового кінематографа. Для мене ж, до його гарненької в молодості зовнішності.

Ну, в силу віку для Ані можна пробачити:

- Прогугли, - я повертаюся до дзеркала та наводжу останні штрихи макіяжу.

На кілька секунд знову запановує тиша та слідом ефектне:

- А як правильно пишеться? О, гугл виправив. Фуууу, він же старий.

- Забий, Ань. Твій Діматрас красунчик, - заспокоюю дівчину.

- Дімітріс, - виправляє мене і тут же перемикається на свого судженого.

Дурепа я! Краще б промовчала. Так тихо було, поки вона в неті лазила.

Аня дівчинка хороша, мила і... складається враження, що не особливо розумна. Але це лише на перший погляд, який часто буває оманливим.