Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Чоловік з'явився опівдні наступного дня. Я кинулася до нього, не знаючи, чи хочу обійняти, чи накричати. Але він відсунув мене з дороги та пройшов на кухню.

- Я їздив у відрядження, Ріка, не розумію чого ти так нервувала. Я ж казав, що іноді покидатиму місто на пару днів.

- Ти не сказав, що йдеш надовго… - я розгублено йшла за ним, похилившись плечима, як слухняний песик, який вірно чекав господаря, але не отримав ласки, коли він повернувся.

- А я маю щоразу перед тобою виправдовуватися? Могла б упорядкувати газон перед будинком, а не розводити вогкість на обличчі. Ти взагалі не працюєш, а тому будь ласкава, візьми на себе всі обов'язки по дому. Напевно, варто замовити для тебе всі ці пристрої для прибирання.

- Я можу впоратися побутовою магією, - розгубилася я, і вперше побачила цей дивний зловісний погляд Йозефа:

- Якраз про це я хотів поговорити з тобою.

Чоловік пояснив, що контур навколо будинку - мій захист. Моя магія все одно була більш спрямованою на зцілення та лікування, ніж на атаку чи захист, тому мене треба було оберігати. Він казав, що боїться, що йому хтось захоче помститися. Причину він описав так сумбурно, що нічого не зрозуміла. Але відтепер я не могла скористатися магією в будинку. Єдине, що залишилося мені доступно - самозцілення, тому що в цьому випадку моя енергія не покидала межі тілесної оболонки.

Тепер Геррі не вибирався з моєї кімнати, коли Йозеф був удома. Я не хотіла злити чоловіка, адже у разі нового подібного спалаху, мені довелося б схопити звірка і бігти на вулицю, щоб надати йому допомогу, а це означало втратити дорогоцінний час.

Геррі жив зі мною уже п'ять років. З того моменту, як я викупила його у браконьєрів на чорному ринку в Шедані - столиці Ізаріди. Точніше спочатку його купив якийсь чоловік, прийнявши за рідкісний вид дракона, бо бідне звірятко поголили, пофарбували та наліпили на нього штучні нарости. Вдома покупець, який заплатив велику суму, розглянув обман і прийшов сваритися. Продавці, звісно, заявили, що знати нічого не знають. Тоді чоловік почав загрожувати вбити звіра прямо там, при них. Я стала свідком цієї сцени, не витримала і виклала весь вміст гаманця, щоб забрати бідну маленьку тварину собі. Так я залишилася без нових зимових чобіт і кожушка, але з Геррі.

Він швидко став мені рідним, тому зараз позбутися його здавалося так само жахливо, як позбутися власної дитини.

З кожним днем ​​Йозеф ставав до мене все холоднішим, ми жили з ним у різних кімнатах, він став частіше пропадати на декілька днів у відрядженнях.

Я була на п'ятому місяці вагітності, коли він, повернувшись у жахливому настрої, накричав на мене через плями, які я випадково залишила, на столику у вітальні. Саме того вечора я коротала час за книгами, коли він увірвався до будинку, шукаючи поглядом за що на мене зірватися. Знайшов досить швидко. Я підскочила з дивана, намагаючись виправдатися, але раптово отримала удар в живіт. Охнула, зігнувшись навпіл, а потім відчула його руку на своєму волоссі. Шкіру голови боляче стягнуло, коли він з силою смикнув мене і відкинув убік. Я полетіла на підлогу, і скронею напоролася на той злощасний столик. Голову пронизав короткий гострий біль, а за нею прийшла темрява.

Я незабаром прийшла до тями. Мене тряс Геррі, він скиглив і просив мене розплющити очі. Погано розуміючи де я і що відбувається піднялася навколішки й зрозуміла, що сиджу в калюжі багряної рідини. З жахом я почала оглядати себе магічним зором, і застогнала, розуміючи, що вже надто пізно. Усередині більше не було чути биття маленького серця, там утворилася чорна гнітюча порожнеча. І вона, беручи початок унизу живота, розповзалася по всьому моєму тілу, просочуючи кожну клітину тіла болем і нестерпною тугою.

Я хотіла піти від Йозефа в ту ж мить. Абсолютно не розуміючи чому він так вчинив зі мною, я була шокована тим перевтіленням, якого він зазнав. Колись ласкавий і люблячий чоловік перетворився на монстра. Ледве перебираючи ногами, я в паніці побігла в хол, маючи намір вискочити у двір і... зрозуміла, що не можу торкнутися ручки дверей. Мою долоню обпалило вогнем, щойно мені варто було піднести її до металевої дуги.

Ситуація із задніми дверима повторилася. На мій жах вікна так само були замкнені. І від мене, і від Геррі.

- Ріка ат Фаторі з цього будинку не вийде, - сказав Йозеф, з усмішкою спостерігаючи за моїми метаннями.

- Я втратила дитину, - прошипіла я у відповідь, навіть не намагаючись зупинити сльози, що лилися по щоках. Він відреагував спокійно:

- Чудово. Тепер зроби так, щоб ти більше не могла завагітніти. Ти огидна у такому становищі. А якщо надумаєш не підкорятися мені, я вб'ю спочатку твого звіра, а потім і тебе.

Після цього я замовкла, адже по очах людини, що стояла навпроти, зрозуміла, що це не жарт. Чоловік легко вб'є і Геррі, і мене, бо має владу, гроші, репутацію. Він придумає історію про те, як дружина невдало впала зі сходів, або про те, що наплутала з реактивами в його лабораторії. Про мене ніхто не згадає, бо його зусиллями у мене не залишилося знайомих, добрих друзів ніколи й не було, а ще я сирота.

Так я опинилася у своїй клітці. Наступні два з половиною роки були для мене одним суцільним кошмаром, від якого я могла відпочити лише коли чоловік їхав у відрядження.

Він поїхав учора, а я спромоглася зламати швабру. Тепер, дивлячись на неї я думала про те, як сильно мені дістанеться, коли він повернеться. Він ніколи не говорив скільки днів його не буде вдома, може два, а може, й цілий тиждень. Я навіть не знала чи вистачить мені продуктів до його повернення, тому намагалася їсти ощадливо.

- Листи прийшли, - сказав Геррі. Через мить після його слів у коридорі пролунав звук падіння пакунка. Зітхнувши, залишила швабру у вітальні та вирушила до холу. Геррі зіскочив із серванта на шафу, а потім скочив до мене на плече, спостерігаючи як я підіймаю стопку кореспонденції, і, розглядаючи, прямую назад усередину будинку.