Моя на одну ніч - Тала Тоцка

Запрошую вас у наступну книгу, де можна прочитати про продовження непростих взаємин Ольги та Аверіна «Мільйонер проти мільярдера». А також зустрітися із Арсеном Ямпольским та Давидом Данилевським. Книга буде безкоштовна у процесі написання. Першу главу презентую тут))) Приходьте, буде смішно! 

— Ну, чому я, Леоніде Семеновичу? — Оля від обурення навіть почервоніла. — Тим більше, у неділю!

— А хто? — здивувався той. — Ти в нас несімейна, діти вдома не плачуть, чоловік негодований не свариться. Тобі сам Бог велів молодь просвітлювати! І потім я тобі вже премію виписав.

У місті проходив марафон боротьби зі СНІДом та хворобами, що передаються статевим шляхом. Від лікарні потрібно було виділити кілька людей, і як завжди, обрали найнезайнятішу.

— Але ж я хірург, а не венеролог, Леоніде Семеновичу, — зробила вона останню спробу відбитися, проте Славський залишився незламним.

— Тобі й не з доповіддю виступати. Скажеш два слова, роздаси присутнім презервативи та їдь собі додому. Все, не сперечайся, ходи, отримуй інвентар. Премію треба відпрацьовувати.

Оля повернулася до ординаторської з пакетом, повним презервативів, і демонстративно поставила його на стіл.

— Ольчику, що там у тебе? — зацікавлено потягнувся Шевригін і зазирнув у пакет.

— Презервативи, — чесно сказала Оля, — пригощайся, Віталю.

— Це кому? — недовірливо спитав той.

— Ти проти СНІДу та соромних болячок?

— Ну так звичайно.

— Отже, тобі. Та бери, не соромся, це керівництво забезпечило.

Шевригін недовірливо взяв один пакетик, почав промацувати і навіть на світ подивився, ніби крізь упаковку можна було щось побачити.

— А вони цілі? Чи не браковані?

— Цього я не можу знати.

— Тоді, мабуть, я утримаюся, — прибрав Віталік руки, — якщо на халяву, то сто відсотків там якась підстава. Мені здоров'я дорожче.

— А хіба ж твоя дружина не п'є протизаплідні? — спитала Ольга і одразу себе обсмикнула. Всі чудово знають про прихильність Віталіка до молоденьких медсестр, дружина тут зовсім ні до чого.

Занадто багато вона зараз думає про чоловіків, сім'ї, дітей та інші речі, які не мають до неї жодного відношення. Їй тут нічого не світить.

Оля почала пхати пакет у сумку. Сумка закриватися не хотіла, і, повоювавши із замком, Ольга просто стягнула краї щільніше. Вийшла з лікарні, побачила тролейбус і за звичкою заскочила у відчинені двері.

Схаменулась, тільки коли підійшов кондуктор. І це вона, власниця нового, жодного разу не вигуляного «Порше Кайєна»! Даніял* би свідомість втратив, якби побачив її в тролейбусі.

Ніяк в неї не виходило почати ходити на курси, а тим більше, брати уроки водіння. Оля вмовляла себе, що ось потеплішає, вона обов'язково почне, а поки справа йде до зими, як тут навчатися… Загалом краще зятю про тролейбус не знати.

Ольга порилася в сумці в пошуках гаманця, сплатила проїзд і спробувала засунути гаманець назад, лаючи себе за безхребетність і поступливість, якою користувалися і колеги, і начальство. Без усілякої совісті.

Через пакет гаманець назад всовуватися не хотів, саме тролейбус підійшов до наступної зупинки, і пасажири потяглись до виходу.

Повз протиснулися хлопці спортивної зовнішності з набитими сумками через плече. Один з них ненароком зачепив Ольгу і потягнув ручку її сумочки. Тролейбус сіпнувся, ручка відірвалася, сумка розкрилася, і з пакета на підлогу посипалися фольговані квадратики.

«Яке позорище!»

Вона кинулася збирати «інвентар», а сама проклинала себе за невміння відмовляти і дурну зговірливість. Весь тролейбус завмер, дивлячись на важку пачку презервативів у неї в руках і на розсип цих виробів на підлозі. Пасажири, що стояли поруч, взялися допомагати червоній від сорому Ользі складати квадратики в пакет.

Вона шкірою відчула, як спрямований погляд буквально висвердлює в ній дірки. Підняла голову і зустрілася очима з молодим чоловіком приємної зовнішності. Ну аж дуже приємною! Той усміхнувся.

— Це по роботі, — поспішно пояснила Оля, прибираючи з обличчя пасмо волосся. Молодий чоловік усміхнувся ще ширше і кивнув.

А їй від сорому захотілося провалитися крізь землю, заодно прихопивши із собою завідувача. І колектив на додачу. Ну чому їй вічно найбільше дістається?

*Даніял Баграєв — герой роману «Жорстоке весілля»

І не забудьте поставити зірочки обом історіям, якщо вони вам сподобались)))