Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Відчинено! — виходячи з ванної кімнати й на ходу витираючи волосся, відгукнулася Марго, коли почула приглушений стук.

Судячи з того, як швидко відчинилися двері, гість тільки й чекав дозволу. Не дивлячись на відвідувача, дівчина присіла за туалетний столик, ловлячи в дзеркалі зображення чоловіка. Кирило. Звичайно, він. Хто ще? Дивно, що постукався. Найчастіше вривався, не питаючи дозволу.

— Доброго ранку, — завмерши посеред спальні, прохолодно заговорив Рощин, свердлячи спину Маргарити похмурим поглядом.

— Доброго.

Відкинувши рушник на софу, Одинцова струснула головою, відводячи густу копицю волосся назад і потягнулася за кремом. Вона була сповнена байдужості та незворушності, немов її зовсім не хвилювало, що за спиною стояв Кирило. Дівчина давно звикла до подібного свавілля з боку чоловіка. Якщо раніше намагалася стримуватися і поводитися належно положенню, після вчорашнього, коли Рощин відкрився з іншого боку, розуміння реальності спотворилося. Як і її власне становище в цьому будинку.

— Я думав, ти спиш, — через хвилини мовчазної тиші, зрозумівши, що Маргарита не збиралася перша заводити розмову, помітив чоловік, — Рано зовсім.

— Ти знаєш, у Рощі я полюбляю вставати на світанку, — ретельно втираючи крем в обличчя, апатично обізвалася, відзначаючи, що стрілка годинника наближалася до восьмої ранку.

Не так уже й рано. Інколи, перебуваючи в селищі, прокидалася з першими сонячними променями, бажаючи насолодитися самотністю і блаженним світанком. Сьогодні затрималася, дозволивши собі довше поніжитися в теплій заспокійливій ванні. Та й із приходом осені сонце підіймалося набагато пізніше. А чого Рощин бродив будинком у таку годину при повному параді, судячи з ділового офіційного костюма, залишалося відкритим питанням. Втім, Маргарита не збиралася вдаватися в глибокі роздуми із цього приводу. Захоче — сам розповість.

— Ти ще дмешся за вчорашнє? — підходячи ближче, прошепотів Кирило, схиляючись до вуха дівчини.

— Я не в тому положенні, щоб ображатися, — потягнувшись до пудри, геть ігноруючи безпосередню близькість чоловіка, хмикнула Одинцова.

Чи сердилася насправді? Гарне питання. Швидше не розуміла, як далі ставитися до ситуації, що склалася між ними, та до самого Кирила. Спочатку, безумовно, розлютилася. Дуже сильно. Інакше ні за що не дозволила собі таку вільність, як ляпас. Не сказати, що боялася Рощина, але прекрасно знала, яким він бував. Нехай не з нею — з іншими, але вмів поводитися жорстоко. Але їхні стосунки не припускали рукоприкладства. Як виявилося, до вчорашнього дня.

Марго розлютилася. Та так, що не ризикнула вийти до вечері. Чекала, що Кирило наполягатиме на розмові, але, мабуть, він не менше здивувався і дав час на роздуми. Щоправда, користі це не принесло. Покрутившись пів ночі без сну, Одинцова прийшла до деяких висновків: Кирило наговорив дурниць, проте, можливо, мав рацію? Сам сказав, що не змусить спати з Олегом, потрібно лише застосувати чарівність. Маргарита планувала дещо подібне, поки не дізналася, хто безпосередній конкурент. Легкий флірт, який ні до чого не зобов’язував. Хіба це злочин? Вона не збиралася стрибати в ліжко тоді ще невідомого. Учора Рощин просто озвучив її думки, хоч і в трохи грубій формі.

Кирило не міг запропонувати чогось позамежного, знаючи про її минуле. Пам’ятаючи, як важко було дівчині починати із чистого аркуша. Не після того, як врятував і заплющив очі на те, що більшості не прощав зовсім. Рощин не здатен завдати їй шкоди. Він ревнує. І любить. Своєрідно, але любить. У цьому Марго впевнена.

Вчорашньої ночі Одинцова прийшла до висновку, що вони не зрозуміли один одного. Зрештою, Кирило весь день був на нервах, у такому стані чого тільки не наплетеш. Заспокоюватися таким поясненням було легше, це не руйнувало віру в чоловіка. Але забути відразу інцидент і триматися, наче ні в чому не бувало, доки не отримає більш-менш обнадійливе підтвердження, не могла.

— Марго, ну чого ти? — обережно провівши шершавою долонею ніжною шиєю, на видиху пробурмотів Рощин і присів позаду навпочіпки. — Пробач, — легенько прикусив мочку вуха дівчини: — Я вчора трохи погарячкував, з ким не буває. Сама бачиш, у якому я стані. Через цього Чернишевського ми на пороховій бочці.

— Кириле, я розумію не гірше за тебе, — прикривши повіки, Одинцова втягнула в легені повітря.

Дотики чоловіка не викликали ніяких емоцій. Річ не про збудження, хоча б елементарний трепет мав бути, проте — нічого. Найдивовижніше, це стало буденністю. Життям, до якого Маргарита звикла, з яким змирилася і давно не звертала увагу. Але чому сьогодні цей нюанс чітко вкарбовуються у свідомість, не даючи спокою?

Про це та багато іншого подумає потім. Це питання неодноразово нагадає про себе. Зараз не мала наміру міняти розпорядок дня заради чергової примхи Кирила. Ухилившись від ненав’язливої ласки, послала йому похмурий погляд через дзеркало. Відклавши пудреницю, піднялася з-за столика.

— Та що з тобою сьогодні? — підхопившись слідом, невдоволено гримнув Рощин.

— Кириле, вибач, я планувала кінну прогулянку, — без тіні жалю пояснила Маргарита.

Витягнула із шафи, вбудованої в стіну, штани та кофту. Абсолютно не соромлячись чоловіка, розв’язала вузлик на шовковому халаті й дозволила тому майнути до ніг.

Одягаючись, відчувала на собі погляд Рощина. Прекрасно знала, що він не посоромиться і, користуючись нагодою, вкотре досконально вивчить кожен вигин її оголеного тіла. Дівчині до цього не було діла, їй нічого соромитися. Давно позбулася здатності червоніти перед чоловіками, особливо перед Кирилом.