Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Це було дуже давно, — відмахнулася, не бажаючи розповідати, що пов’язувало її з Олегом.

Уперше в житті хотіла втримати щось потай від Рощина. Може, у цьому причина? Кирило досконально її знає, а Олег та ниточка, що єднала з минулим, куди жодній живій душі хід заборонений.

— Маргарито, подивися на мене, — простягаючи руку до дівчини, Кирило схопив за підборіддя і повернув на себе, озвучуючи здогад: — Ти з ним спала.

— Я з ним не спала! — гнівно заперечила Одинцова.

Чекала подібного звинувачення, але коли почула, не змогла спокійно сприйняти та дозволити Рощину думати саме в такому ключі. Уявити, що вона й Олег… Ні, це смішно!

— Тому за столом він пожирав тебе очима, — на вилицях чоловіка заходили жовна.

Що це? Невже ревнощі? Він ніколи не ревнував, прекрасно пам’ятаючи та приймаючи її минуле. Розуміючи, що в тому, що трапилося, немає вини Марго. А тепер… Подумати тільки — ревнощі, та й до кого? До Чернишевського! До близького давнього друга!

— Кириле, повторюю, я з ним не спала! — гримнула Одинцова.

— Досить дурепу включати! — притягаючи Марго до себе, чоловік, примружившись, вдивлявся в її обличчя. — А то я не зрозумів нічого! За ідіота тримаєш?

— Рощин, відпусти, мені боляче! — закусивши губу, прошипіла.

— Знаєш що? — реготнувши, спішно відсторонився від Маргарити. — Ми можемо використовувати це в наших цілях.

— Що?

Дівчина із жахом дивилася на Кирила, не вірячи, що це він. Усвідомлювала, що ця людина далеко не янгол, але це виходило за всі мислимі рамки.

— Я не змушую тебе з ним знову спати, — відкинувшись на спинку сидіння, Рощин втупився кудись у далечінь, явно задоволений божевільною ідеєю. — Направимо твою чарівність у потрібне річище. Щось мені підказує, що цей вишкребок не встоїть.

— Ти серйозно? — перепитала Маргарита.

Отримавши стверджувальний кивок, припинила тримати емоції під замком — замахнулася і вліпила дзвінкого ляпаса чоловіку. Перш ніж послідкувала реакція, вистрибнула з авто і, спотикаючись на камінцях, побігла в будинок.

Одинцовій необхідно побути на самоті, осмислити останні події: неоднозначну пропозицію Кирила, яку найменше очікувала коли-небудь почути, та раптове й дивне воскресіння Олега через стільки років. Варто зрозуміти, як реагувати.

До сьогодні Марго вважала, що знає людей, які її оточують. До сьогодні була впевнена в стабільності свого становища. Виявилося, положення дуже хитке. Є Рощин, який врятував її та допоміг. Якого вважала єдиною близькою людиною. І який висунув настільки мерзенну пропозицію. Є Чернишевський, що дивом виявився живим. Який, здається, як і раніше був небайдужий до неї, але який так непростимо пропав на довгі роки. Саме ті, коли був особливо необхідний. І є вона, Маргарита Одинцова, котра, як підказував внутрішній голос, відтепер між двох вогнів…