Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко

наш ніс проходить цілий корабель з неонієм вартістю один мільярд УГО? — роздратовано мовив Ягор. — План такий: наш бортовий човен-розвідник відволікатиме екіпаж «Гетьмана Виговського» на себе, а ми тим часом підійдемо ближче і… як жахнемо з транслятора нашою фірмовою ДНК…

— Зрозуміло, — приречено мовив Абу. — Еліс, як завжди, має рацію…

— Так, — загарчав «Шлунок», — бо вона розумніша за тебе! Виконуй!

— Єсть, капітане! — відповів Абу і гукнув: — Хані!

На заклик прибіг якийсь неохайний пірат. Вигляд він мав такий, наче годин зо двадцять спав десь у контейнері для сміття — із відповідним виразом зім’ятого обличчя, чужої заношеної форми канадійських космічних сил й відповідним «ароматом» він неї. Еліс, а потім і Ягор гидливо скривилися.

— Скільки разів тобі треба нагадувати, щоб ти помився?! — зашипіла Еліс. — Не корабель, а помийниця!

— Викинь ту форму! — горлав Ягор. — Ти її не знімаєш уже півроку! Вдягнись по-нашому!

— Гаразд, капітане, — примирливо мовив Хані. — Я помиюся і викину форму. Хоча вона мені нагадує про звитяжні…

— Замовкни! — геть розлютився Ягор. — Не команда, а юрба на юпітеріанській кориді!

— До того ж, — не здавався Хані, — змінювати одяг і митися перед операцією — погана прикмета!

— У дупу твої прикмети! Збирай своїх волоцюг, і до справи! Зараз я вам усе розповім…

— Слухаю і скоряюся, — вклонився Хані, вочевидь, не дуже злякавшись ґвалту і погроз. — Уже йду всіх збирати на нижній палубі.

«Хамсін» почав полювання на «Зірку Вірджинії». Але, щоб здобути вантаж, слід було розв’язати надзвичайно важке завдання — знешкодити, знищити, відтіснити, врешті-решт ізолювати військовий корабель супроводу під командуванням капітана Коваленка.

— Мерке, Путі! — шукав Хані своїх друзів-піратів на нижній палубі. — Радіація на вашу голову! Де ви є?

— Не галасуй! — озвався Путі з якогось закутка. Він був добряче напідпитку. — Ми тут і готові до бою!

— Я бачу, що ви готові, — багатозначно мовив Хані. — А єфрейтор Мерке де?

— Так точно! — гаркнув Мерке, який неначе з’явився просто з повітря.

— Що — «так точно»? — не зрозумів Хані.

— Ведемо спостереження за «Гетьманом Виговським»! — доповів Мерке.

— А ти не такий дурний, як видаєшся, — показав у посмішці свої гнилі зуби Хані. — Ви обидва, слухайте завдання «Шлунка»…

І Хані почав детально розповідати, що належить робити їм і роботам-солдатам.

Глава 3
Напад

Джеремі Дуглас, попри те, що був від природи веселий і дотепний чоловік, сидів у капітанській рубці корабля похмурий, навіть засмучений.

— Джеремі, що сталося? — заступник капітана Том Леніган зазирнув у рубку до Дугласа.

— Поки що, дякувати Богові, нічого поганого… — мляво відповів Джеремі.

— То звідки ж такий настрій? — поцікавився Том.

— Настрій нормальний, — буркнув Дуглас.

— Слухай, старий, — примружився Леніган. — Ми з тобою випили не одну пінту… кави! І я знаю, коли ти в доброму гуморі, а коли — ні. Кажи прямо: в чому річ?

— Не знаю, — хитнув головою Дуглас. — Мене мучить погане передчуття…

— Передчуття чого?

— Невідворотності нападу покидьків-піратів на нашу «Зірку» і на корабель охорони, — пояснив Джеремі. — Я впевнений, що вони вже «пасуть» нас. Надто цінний вантаж ми веземо.

— Але ми можемо цілком покладатися на чесніть і професійність українських військових, — зауважив Том. — Чи ти в них сумніваєшся?

— Облиш, — потягнувся Дуглас в кріслі. — Ніхто не заперечує сумлінності й фаховості українців. А капітана Коваленка, як тобі відомо, я знаю особисто. Знаю досить давно. Пам’ятаю, ми якось удвох, пліч-о-пліч, оборонялися від медузоїдів із зоряної системи Латсефи… Тим потворам спало на їхню убогу гадку знищити всі білково-нуклеїнні форми життя в Галактиці… Після вирішального бою ми лишилися живими. Тільки ми удвох, можеш уявити? Вибач, я поринув у спогади… Але сучасні піратські космокораблі, на жаль, мають не гірше обладнання й озброєння, ніж «Гетьман Виговський». Крім того, я гадаю, що, крім звичайного збройного нападу, пірати можуть застосувати різні хитрощі й технічно-наукові новинки проти нас.

— А тобі не здається, Джеремі, — скептично мовив Леніган, — що ти просто втомився і твоя фантазія надто розбурхалася? Все, на що здатні пірати, — тупий напад, спроба захопити «Зірку» і знищити український корабель. А мені здається, це неможливо. Ти знаєш про системи нападу і захисту на «Гетьмані Виговському»?

— Знаю, — кивнув Дуглас. — Ба більше: і наш транспортовий корабель не таке вже безневинне ягнятко… Але, але, але…

— Окей, — здався Том. — Ну, і що ти пропонуєш?

— Поки що — уважно стежити, чи не летять за нами непрохані гості, — Джеремі натиснув кнопку автомата-кавоварки, і до капітана виповзла на маленькій таці чашка з гарячою кавою. — А далі будемо діяти згідно узгоджених планів із українськими військовими й нашими…

Дуглас не встиг закінчити думку. «Зірку Вірджинії» трусонуло так, що враз усе освітлення зникло, але в ту ж мить увімкнулося аварійне. Леніган не втримався на ногах, похитнувся, а чашка з гарячою кавою перекинулася просто на коліна Джеремі. «Фак!» — заволав Дуглас, і в цей момент до рубки вбіг штурман Норман Волес і їхня колега, медик, порадниця в будь-якій ситуації і взагалі, добрий геній корабля Джулія Маккензі.

— Капітане, атака! — доповів Волес.

— Що пошкоджено? — витираючи штани, запитав Дуглас.