Майбутній мій - Юлія Бонд

– Мишенятко, – кличе дівчинку батько, закликаючи жестом приєднатися до нашої компанії.

Поки Маша прямує до альтанки, я розстібаю ґудзики на комірі сорочки, відчуваючи в грудях справжню пожежу. Кляті ревнощі довбають як перфоратор, встромляючи своє свердло мені прямо в горлянку.

– Доброго дня, Олегу, – звертається до мене Маша і я чую, як на моєму імені тремтить її голос.

Підвівшись зі стільця, підходжу до молодої пари та простягаю дівчині праву руку.

– Привіт, – усміхаюся їй, дивлячись у величезні блакитні очі, перелякані, мов у дитини, що нашкодила.

Крихітка несміливо знизує мою руку і я ненадовго стискаю її пальці, чому дівчинка загоряється червоною фарбою й опускає погляд у підлогу. А я стою навпроти неї як прибитий і очі не можу відвести від спокусливих губ, які не дають мені спокою з першої зустрічі.

– Євгене, – паузу перериває столичний кекс.

Неохоче перемикаю увагу на "майбутнього чоловіка" Марійки. Сканую його поглядом від голови до ніг і тільки потім тисну праву руку. Досить міцно, на диво. Значить, набити морду власнику “Камрі” – буде складніше, ніж я уявляв.