Майбутній мій - Юлія Бонд

Олег

– Чим ви займаєтесь, Євгене? – Запитує Майя у столичного кексу, коли ми всією великою компанією сидимо за вечерею, за столом.

– Я адвокат, – відповідає Євген і я помічаю іскри в очах дружини Звіра.

Майя сканує хлопця своїм хижим поглядом та, задовольнившись картиною, закушує нижню губу. Цей жест залишається непоміченим всім, окрім мене.

– Цікаво. І скільки вам років? – продовжує допит дружина друга.

А я опускаю під столом руку та веду нею по коліну своїй дівчинці. Машка червоніє, відпиваючи зі склянки сік. Нервує, але мою руку не прибирає.

Я продовжую гладити оксамит її шкіри, піднімаючись все вище і вище. На нас ніхто не дивиться, бо уважно стежать за ниткою розмови між Маєю та Євгеном.

– Двадцять сім, – відповідає столичний фраєр і Машка здригається, коли мої пальці торкаються внутрішньої сторони її стегон.

Крихітка втискається спиною в крісло, звівши разом коліна, і тим самим блокуючи мою руку між своїх ніг. Ми важко дихаємо.

— Виходить, ви старші за нашу Машу майже на цілий десяток. Чи не забагато? - Запитує Майя, а я ковтаю єхидну посмішку: вже чия б корова мукала, а твоя мовчала, Звєрєва.

– На мою думку, якраз, – безапеляційно стверджує хлопець, отримуючи в нагороду схвальний кивок батька Маші.

– Чоловік має бути старшим за жінку. Це факт, моя люба, – втручається в діалог Звір, по-господарськи обіймаючи дружину й цілуючи її в щоку. – Чи тобі погано зі мною?

– Що ти, коханий? Ти – найкращий, – відповідає Майя.

Марійка бубонить під ніс: "Хто б сумнівався", – і я стримую в собі порив розсміятися. Взаємне "кохання" мачухи та падчерки тільки сліпий не помітить.

– А де ви познайомилися з нашою Марійкою, якщо не секрет? – Майя знову перемикається на Євгена.

– Не секрет. В університеті. Я був у Маші викладачем із Конституційного права на першому курсі.

– Це так романтично. Вчитель та учениця, – співає Звєрєва, мрійливо посміхаючись.

Стискаю пальцями скатертину, спостерігаючи, як «недороблений» вчитель обіймає мою крихітку за плечі. І перестаю стежити за розмовою. У голові коїться сумбур. Усе виявилося набагато гіршим, ніж я припускав. Цей адвокат серйозно налаштований щодо Марії. Він дивиться на неї захопленим поглядом, і я впізнаю в цьому погляді себе. Я також пожираю очима спокусливі губи та чіпляюся за принадні груди. Марія – справжній космос і навіть більше!

– Олегу, а ти чого мовчиш увесь вечір? – Звертається до мене Курченко і я підіймаю погляд, намагаючись посміхатися.

– Та так. Нема чого розповідати. Все як завжди.

– Прямо вже нічого? У Олега з'явилася жінка, хіба це не помітно? Він сидить з нами за одним столом, а його думки – десь в іншому місці, – у розмову втручається дружина Курченка. Вона виявилася більш спостережливою, ніж усі присутні. Можна сказати, потрапила до «десятки».

– Ми чекаємо на подробиць, друже, – підключається Звір.

– Якось іншим разом, – відбиваюся від розпитувань.

Тягнуся за келихом із соком. Незграбним рухом перекидаю його на стіл. Маша різко схоплюється з місця, коли помаранчева рідина стікає зі столу на її сукню. Схопивши паперову серветку, дівчинка намагається промокнути пляму, що утворилася на сукні. Марно. Тепер потрібно лише переодягатися.

– Вибачте, Маріє. Я не хотів, – перепрошую перед Машею.

Згоряючи від обурення і підтискаючи губи, крихітка дивиться на мене зверху донизу. Вона все розуміє, читаючи мої думки без слів.

– Я переодягтися, – Маша перепрошує перед усіма гостями та бажає піти, але адвокат перегороджує дорогу.

– Я допоможу тобі, – наполегливо пропонує фраєр.

– Дякую, я впораюся сама, – заперечує мала, і я подумки хвалю її за правильне рішення.

Засікаю на годиннику чотири хвилини. Кожна секунда тягнеться нескінченністю, поки я очікую цю довбу паузу.

– Відлучуся ненадовго, – чемно посміхнувшись всім присутнім за столом, дістаю з кишені мобільний телефон, нібито збираючись зателефонувати.

Ноги просто несуться вперед. Відчуваю себе справжнім підлітком, хвацько минаючи сходи, що ведуть на другий поверх у будинку Звіра.

З’являюся навпроти заповітної кімнати. Тихо стукаю двічі. Двері відчиняються. Прямо на порозі підхоплюю Машу на руки. Штурхаю двері ногою і вони зачиняються на замок. Підходжу до ліжка та кидаю Машку на ліжко. Плескаючи віями, дівчинка дивиться на мене здивованим поглядом, все ще не вірячи, що я так легко опинився в її кімнаті.

– Ти божевільний, Олегу, – перелякано каже, коли я тягнуся до ширинки на штанах.

– У нас є десять хвилин, крихітко. Я не маю наміру втрачати жодної хвилини.

Поспіхом знімаю штани й залишаюся в одних боксерах.

– Це дуже ризиковано. Не дури, – Машка намагається вирватися з капкана моїх рук, але я щільно стискаю її талію, позбавляючи будь-якої можливості вислизнути.

Накидаюся на спокусливі губи й жадібно краю їх поцілунком. Руки досліджують кожний міліметр бажаного тіла.

Запустивши долоню в чашку ліфчика, починаю пестити пальцями затверділу пипку. Маша нарешті здається. Обвиває ногами мій торс, щільно притискаючись до мого тіла.

Кусаю її за вуста, а руку просовую між стегон. Проводжу лінію по трусиках. Під моєю долонею стає досить волого.

Мала хоче мене. Мокра. Для мене.

– Тарновська, ти тільки моя. Запам'ятай це добре, поки я не звернув шию одному адвокату, – шепочу їй над вухом, розстібаючи застібку на ліфчику.

– Ти ревнуєш, Олегу, – відповідає крихітка, покриваючи поцілунками вигин моєї шиї.

– Так, маленька моя. Я ревную, і це мені не подобається, зрозуміло?

– У тебе немає шансів. Ти ніколи не майбутній мій. Змирись з цим.

– Я вже твій, а ти – моя, Маше! – гарчу у відповідь і різко розгортаю крихітку до себе спиною.

Дівчинка стає на коліна і спокусливо виляє стегнами, поки я приспускаю боксери, щоб дістати члена. Гарячою долонею проводжу вологою промежиною, а потім засовую в мокре лоно один палець. Крихітка видає тихий стогін, і я додаю ще один палець, прискорюючи темп.