Картковий будинок - Майкл Доббс

— Що? — слово прозвучало, ніби писк.

— Не турбуйтеся, Роджере, я поговорив за вас. Нема чого боятися, поки ви користуєтеся моєю підтримкою.

Уркгарт знав, що робить, з усією повнотою усвідомлював параною, яка охоплює розум кокаїнового наркомана і той вплив, який його вигадана історія про розчарування голови справить на загострені емоції О’Ніла. Цей чоловік мав потяг до слави, якої можна досягти лише через тривалий патронаж прем’єр-міністра; це було щось, втрату чого він не пережив би. «Поки ви користуєтеся моєю підтримкою». Слова дзвеніли у О’Нілових вухах. Вони означали «одна помилка — і ти труп». О’Ніла обплела павутина жаху. Час було запропонувати йому вихід.

— Роджере, я бачив, як плітки знищили багатьох людей. Коридори у всьому Вестмінстері можуть стати полем бою. Це було б трагедією, якої я б собі ніколи не пробачив, якби вас віддали на поталу через вороже ставлення Теді Вільямса а чи просто тому, що люди не так зрозуміли ваші кредити на витрати і вашу... сінну лихоманку.

— То що ж мені робити? — голос був жалібний.

— Робити? Нічого, Роджере, довіртеся мені. Вам необхідна міцна підтримка у внутрішніх колах партії, особливо зараз. Вода підіймається дедалі вище, човен прем’єр-міністра набирає воду, і той не замислюючись викине за борт когось такого, як ви, щоб лише врятуватися самому. Такі люди мають вас за баласт.

Слова справили бажаний ефект. О’Ніл корчився у кріслі, незряче сьорбав з кришталевої склянки, яка була вже порожня, під ним рипіла стара шкіра. Уркгарт на хвильку спинився, щоб дати йому обдумати всі деталі.

— Допоможіть мені, Френсисе,— попросив О’Ніл.

— Саме тому я й запросив вас, Роджере.

Співрозмовник заридав. Сльози котилися йому по обличчю.

— Я не дам їм виштовхати таку гарну людину як ви, Роджере,— Уркгарт говорив тоном вікарія, що читає псалом.— Кожне пенні з ваших витрат законне. Саме це я й скажу в агенції. Я порекомендую їм продовжити договір і тримати його в таємниці, щоб уникнути непотрібних заздрощів людей поза межами партії, які хочуть порізати рекламний бюджет. Але треба ще багато чого зробити. Ми переконаємося, що прем’єр-міністр повністю проінформований про чудову роботу, яку ви робите. І я пораджу йому не втрачати пильності й продовжувати кампанію на високому рівні, якщо він хоче пройти складні місяці. Ваш бюджет залишиться. Як і ви, Роджере.

— Френсисе, ви знаєте, я буду неймовірно вдячний...— промимрив О’Ніл.

— Але мені потрібно дещо навзамін, Роджере.

— Будь-що.

— Якщо я прикриватиму вас із тилу, мені знадобиться знати все, що відбувається у штабі партії.

— Ну звісно.

— Зокрема, чим займається голова. Він дуже амбіційна й небезпечна людина, грає за своїми правилами і водночас розігрує відданість прем’єр-міністру. Ви маєте стати моїми очима й вухами, Роджере, і маєте негайно інформувати мене про будь-які плани голови, які тільки почуєте. Від цього може залежати ваше майбутнє.

О’Ніл витирав очі, сякався, його хустинка мала вже жахливий вигляд.

— Ми з вами, Роджере, маємо працювати пліч-о-пліч. Вам доведеться допомагати керувати партією у складні часи. Ви — Горацій біля мосту[22].

— Френсисе, навіть не знаю, як вам дякувати.

— Ще дізнаєтеся, Роджере, ще все буде.

Двері грюкнули. Мортіма повернулася. І полетіла сходами нагору, шукаючи чоловіка по всіх кімнатах, аж поки не знайшла на терасі на даху, де він крізь лондонську ніч дивився на башту Вікторії, яка стояла в осяяній величі в південному кінці будівлі парламенту. Юніон-Джек маяв у м’яких потоках повітря з нагрітих вулиць. Будівля мала такий вигляд, ніби була вирізьблена з медового стільника. Уркгарт палив, нечасто таке побачиш.

— Френсисе, з тобою все гаразд?

Він розвернувся, здригнувшись, ніби здивований бачити її, й повернувся до розглядання башти Вікторії понад дахами Вестмінстеру.

— Коли ти подзвонив і сказав — щось сталося, я подумала, що тобі недобре. Ти налякав мене і...

— Там, у башті, зберігають смертний вирок Карлу І. І Білль про права. Постанови парламенту більш ніж п’ятсотрічної давнини,— він говорив, ніби не чув її чи не бачив її занепокоєння.

— Щось сталося.

Вона наблизилася, взяла його за руку. Його погляд не відривався від марева, видного лише йому десь далеко в ночі.

— Якщо пильно дослухатися, Мортімо, можна почути галас юрби за воротами.

— Ти чуєш?

— Так.

— Френсисе? — Її голос досі тремтів від занепокоєння.

І лише тоді він розвернувся до неї. Стиснув за руку.

— Дуже люб’язно з твого боку було повернутися. Мені страшенно прикро, що ти хвилювалася через мене. Ні, мені не зле, зі мною все добре. Насправді мені набагато краще, ніж було досі, вже тривалий час.

— Я не розумію. Ти ж так засмутився, коли тебе не підвищили!

— Ніщо не вічне. Ні великі імперії, ні, тим паче, слабкі прем’єр-міністри.

В голосі його вчулася неприязнь. Уркгарт простягнув Мортімі свою сигарету; вона глибоко затягнулася міцними випарами.

— Тобі знадобляться помічники,— прошепотіла вона, повертаючи сигарету.

— Здається, я вже знайшов кількох.

— Ту молоду журналістку, про яку ти казав?

— Можливо.

Деякий час вона не відповідала. Вони стояли в темряві, і їх об’єднувала ця ніч, і глухі відзвуки життів, що вирували внизу, і атмосфера змови.

— Вона не зрадить?

— Незрадливість і журналісти?

— Тобі треба зв’язати їй руки, Френсисе.

Він гостро поглянув на Мортіму, слабко посміхнувся, але посмішка швидко розтанула. В ситуації не було нічого кумедного.

— Вона занадто молода, Мортімо.

— Занадто молода? Занадто гарна? Занадто розумна? Занадто амбіційна? Гадаю, ні, Френсисе. Не для такого, як ти.

Повернулася його посмішка, вже тепліша.

— Як часто і буває, Мортімо, я твій боржник.

Вона була молодша за нього на дванадцять років, досі повна життя; роки наклали на неї кілька зайвих фунтів вкупі з елегантністю. Вона була його найближчим другом, єдиною, кому він дозволяв копирсатися в його глибинах, на кого він міг справді беззастережно покластися. Звісно ж, у них були різні життя, його — у Вестмінстері, а її... Ну, вона любить Вагнера, який ніколи не був серед його захоплень. Вона зникає на кілька днів, їздить за кордон з приятелями, щоб розділити пристрасть до «Персня Нібелунгів». Він ніколи не ставив під сумнів її відданість, як і