Картковий будинок - Майкл Доббс

— Тож усім краще залишитися на своїх місцях. Як ви гадаєте, це надійна стратегія?

Він зробив великий ковток віскі.

— Якби я був капітаном «Титаніка» і побачив здоровезний айсберг прямо по курсу, гадаю, мені б захотілося змінити курс.

— Ви сьогодні сказали це прем’єр-міністру?

— Меті,— буркнув він,— ви заводите мене надто далеко. Я, безперечно, радий нашій розмові, але мені здається, що поширювати деталі приватної розмови — це вже занадто. Це неприпустимо.

— Тоді дозвольте запитати про лорда Вільямса. Сьогодні він провів у прем’єра аж дуже довго, якщо все, що вони обговорювали, це що не варто нічого робити.

— Чоловік посивів на службі своїй партії. Ви чули вираз «Стережіться старого, який поспішає»?

— Не може бути, щоб він вважав, ніби стане лідером партії. Тільки не з Лордів[21]!

— Звісно, що ні. Навіть наш любий Теді не такий егоїст. Але він старий державний діяч, йому б хотілося переконатися, що першість перейде у правильні руки.

— В чиї руки?

— Якщо не його, тоді когось із його юних послушників.

— Кого наприклад?

— Невже ви самі не знаєте?

— Семюел! Ви говорите про Майкла Семюела,— проказала вона збуджено, піджимаючи губи.

— Можете вважати так, Меті.

— Звідки ви це знаєте?

— Я не можу прокоментувати,— посміхнувся Уркгарт і прикінчив своє віскі.— Гадаю, я вже й так дав вам достатньо поживи для роздумів. Час завершувати розмову.

Меті неохоче кивнула.

— Дякую, містере Уркгарт.

— За що? Я ж нічого не сказав,— відповів він встаючи.

Її голова гуділа від теорій: Меті намагалася скласти частини головоломки докупи. Господар і гостя потисли руки перед вхідними дверима, потім Меті знову заговорила.

— А місіс Уркгарт?

— Її тут нема. Поїхала за місто.

Їхні руки досі були з’єднані.

— Будь ласка, перекажіть їй мої вітання.

— Добре, Меті. Добре.

Вона відпустила його руку й розвернулася, щоб іти, але знов завагалася.

— Ще одне питання. Вибори голови уряду. Якби такі проводили, ви би брали в них участь?

— Добраніч, Меті,— сказав Уркгарт зачиняючи двері.

«Дейлі кронікл», понеділок,

14 червня, шпальта 1

Багато оглядачів були шоковані вчорашньою заявою прем’єр-міністра про те, що змін у Кабінеті не відбудеться. Після кількагодинної наради з головою партії, лордом Вільямсом, і головним організатором, Френсисом Уркгартом, Генрі Колінґридж оголосив своїй партії рішення, «яке не підлягає обговоренню».

Щоправда, впливові джерела у Вестмінстері вчора висловили подив щодо такого рішення. Певні кола вбачають у ньому вияв ослаблення посади прем’єр-міністра після такої бляклої кампанії.

Почали ширитися припущення, що Колінґридж навряд чи братиме участь у наступних виборах, а деякі старші міністри вже починають маневри на здобуття посади у разі передчасних виборів голови уряду. Один з міністрів Кабінету порівняв прем’єр-міністра з «капітаном Титаніка, що входить у зону льодовиків».

Рішення не проводити ніяких змін у Кабінеті, вперше з часів війни, коли вибори не призвели до значних перестановок, було інтерпретоване як найефективніший спосіб для Колінґриджа утримати контроль над щораз більшим суперництвом його колег по Кабінету. Вчора головний організатор виступив на захист такого рішення як «найкращого засобу владнати справи», та вже ходять розмови про можливих кандидатів у перегонах за лідерство.

У вчорашній розмові лорд Вільямс назвав будь-які спекуляції щодо неминучих виборів лідера «нісенітницею». Він сказав: «Прем’єр-міністр виборов історичну четверту перемогу для партії. Ми у чудовій формі». Вільямсова посада голови партії стане ключовою у змаганнях за лідерство, до того ж відома його близькість з Майклом Семюелем, міністром охорони довкілля, який може стати одним з учасників.

Опоненти швидко накинулися на — як на їхній погляд — нерішучість прем’єр-міністра. Лідер опозиції заявив: «В уряді жевріють вогники невдоволення. Не думаю, що містер Колінґридж має наснагу чи підтримку, щоб загасити їх. Я вже з нетерпінням чекаю наступних виборів».

Одне зі старших джерел в уряді описує цю ситуацію наступним чином: «Великий в’яз колись струхне».

Розділ дев’ятий

Декому ніколи не вдається ужитися зі своїми принципами. У Вестмінстері іноді корисно потрапляти на очі за обідом з такими людьми, щоправда, не надто часто, щоб вас випадково не прийняли за ханжу.

Вівторок, 22 червня

О’Ніл зрадів і спершу трошки здивувався, коли отримав запрошення від Уркгарта пообідати у його клубі на Сейнт-Джеймс-стріт. Головний організатор раніше ніколи не виказував багато теплоти до партійного голови відділу зв’язків з громадськістю, але тут він запропонував «відсвяткувати блискучу роботу, яку ви для нас усіх виконували впродовж усієї кампанії». О’Ніл сприйняв це як визнання його зростаючої важливості у партії.

Це був до біса гарний обід, усі ці гарніри. О’Ніл, як завше перенапружений, перед виїздом підкріпився кількома міцними порціями горілки з тоніком, та це було необов’язково. Дві пляшки «Шато Тальбо» 1978 року і кілька великих порцій коньяку — цього було достатньо, навіть як на його ірландські апетити. Він забагато базікав, йому було це відомо, і так завжди, та не міг спинитися. В минулому Уркгарт змушував його нервувати. Щось таке було у холодній стриманості того чоловіка, а ще О’Ніл якось почув, як Уркгарт називає його «маркетинговим франтом», та зараз він поводився як уважний господар, поки його гість продовжував патякати. Вони сиділи у міцних кріслах, обтягнутих надтріснутою шкірою, що стояли довкола більярдних столів у задній кімнаті Вайту. Коли столи не використовувалися, крісла ставали спокійним і втаємниченим місцем, де члени приймали своїх гостей.

— Скажіть, Роджере, які ваші подальші плани, відколи закінчилася кампанія? Збираєтеся залишатися з партією? Нам не можна втрачати хороших людей, таких як ви.

О’Ніл спалахнув ще однією переможною усмішкою, загасив сигарету, яку саме палив, у надії, що скоро з’явиться добряча Гавана, й запевнив господаря, що залишатиметься, доки буде потрібний прем’єр-міністру.

— Але як ви виживаєте, Роджере? Можна побути дещо нескромним? Мені відомо, як мало платить партія своїм робітникам, а після виборів з грошима завжди сутужно. Наступні кілька років будуть жорсткі. Вашу зарплатню заморозять, бюджет скоротять. Так стається завжди, ми, політики, короткозорі. Хіба вас не спокушають гарними пропозиціями на стороні?

— Ну, Френсисе, як ви здогадалися, буває й нелегко. Самі розумієте, платня невелика. Я працюю в політиці тому, що вона мене захоплює і що мені подобається грати свою роль. Але якщо бюджет