Гарячий незнайомець - Аріна Вільде

Я довго стою під струменями води, чую голоси моїх рідних, які повернулися з вулиці, тупіт ніг і дзвін келихів. Непомітно крадусь до своєї спальні і посміхаюся, помітивши, що  Андрій вже заснув. Уві сні він виглядає розслабленим, милим, але при цьому не втрачає мужності. Я підходжу ближче, все ніяк не в силах відірвати від нього погляд, проводжу подушечками пальців по татуюванню на плечі, а потім різко відсторонся від нього, ставлю на зарядку телефон, звимикаю світло і лягаю поруч. Закриваю очі, але сон все не йде. Немов з появою електрики і включеного мобільного в життя повернулася реальність. А може це просто заграла моя совість?

Я потягнулася до тумбочці, розблокувала екран телефону і почала вітати всіх зі святом у відповідь. Пальці завмерли над повідомленням від Юри і в серці неприємно кольнуло.

«З Новим роком, Настуню! Шкода, що тебе немає поруч! Зв'язок огиднаий, приїду через дня два-три. Цілу і скучаю!»

Я до крові прикусила нижню губу. Цілий день майже не згадувала про нього, намагалася відволіктися, відчувала дивне тяжіння і симпатію до іншого чоловіка, а ось зараз, варто тільки Юрі дати про себе знати – готова розплакатися, а ще сподіватися що на фотографіях все ж був не він. Хоча, сама-то теж хороша. Лежу з малознайомим чоловіком після нереального сексу і философствую про зради.

Тіло пронизала нервова дрож. А раптом Юра не одружений? Раптом все це прикра помилка? А я при першому ж сумніві поховала наші відносини і піддалася іншому. Хочеться вистрибнути з ліжка, лягти в іншій кімнаті, а ще краще — піти на час з дому. Немов ці дії допоможуть відмотати час назад або забути про те, що трапилося. Але я не рухаюся. Прислухалася до рівномірного подиху чоловіка і сама не розумію як опинилася в його обіймах. Теплих, міцних і надійних.

Вранці усе знову закрутилося. Батько з Андрієм пішли відкопувати машину, мама збирала всіх у дорогу, незважаючи на те, що я наполягала залишитися. Все-таки свята і вихідні.

— Ми не хочемо заважати вам з Андрійком. Ви така гарна пара. Це чудовий час, щоб провести його разом, сходити кудись. Влаштувати романтичну вечерю. А там, може, і весілля не за горами, - підморгує мені щаслива мама і я так і не можу зізнатися в тому, що наші з Андрієм відносини лише фарс .

— Подивимося, мам, ми тільки почали зустрічатися. Невідомо чи зійдемося характерами, - сказала я ледве чутно і опустила погляд.

— Ой, покинь це, ви б бачили себе зі сторони. Між вами так і іскрить. Андрій відмінний хлопець, тримайся за нього. І заради бога, почни готувати, а то він через місяць точно втече до іншої.

— Ма-ам, — протягнула я, закочуючи очі. Ну не люблю я готувати, що поробиш? Та й часу на це немає, я з ранку до вечора кручусь в салоні і рідко коли можу дозволити собі вихідні, не кажучи вже про відпустку.

Васька категорично відмовлялася їхати, бабуся вирішила «на доріжку» напекти пиріжків, мама все складала речі в сумку і тільки братові було все-одно. Він як зазвичай зависав в телефоні і думав, що якщо буде шепотітися біля вікна зі своєю дівчиною, то ніхто його не почує. Наївний.

До обіду всі були одягнені, взуті і почали завантажувати сумки в машину.

— Дороги вже очистили, так що їхати безпечно, — пояснив батько на мій осудливий погляд.

— Скажеш те ж саме, коли будеш дзвонити і просити викликати евакуатор. Застрягнете на першому ж повороті, — насправді мені не хотілося щоб вони їхали. І тому що страшенно скучила за ним, і тому що мене кидало в жар від однієї лише думки залишитися наодинці з Андрієм.

— Ну, все. З святами! Тепер ми будемо чекати вас в гості. На Різдво, так, Настусю? — обняла мене мама, а я зустрілася поглядом з Андрієм. Схоже, він теж вважав, що це була його остання зустріч з моєю ріднею. Прийдеться тепер викручуватися якось самій і пояснювати що ж сталося.

Тато з Андрієм потиснули один одному руки, Васька полізла цілуватися, Іван махнув рукою і сів у машину, бабуся заобнимала і зацілувала всіх до смерті. Хоча ні, Андрію вона все ж приділила більше уваги. Ще хвилину і довелося б силою відтягувати її від чоловіка.

Чорний позашляховик блимнув фарами і зник за рогом будинку. Я ще якийсь час стояла на тому ж місці, дивлячись в одну точку, Андрій  мнувся поруч.

— Я теж сьогодні поїду. Пробач за  незручності.

— Що? — я різко повернула голову в його бік, не до кінця усвідомлюючи що почуття, яке салахнуло всередині мене - розчарування.

— Додзвонився до старого приятеля, поживу у нього перший час. Можливо навіть переведуся назад. Схоже, столиця не моє місто, — сумно посміхнувся він, дивлячись на засніжені дерева.

— Ну, тоді удачі. Сподіваюся, що у тебе все складеться з Анею.

Прекрасне побажання, після того як переспала з ним. І не раз.

— А у тебе Юрою. Або з кимось іншим. Не думаю, що він гідний тебе чоловік, раз ви розлучилися в переддень Нового року.

— Спасибі.

Ми піднялися в квартиру, Андрій викликав таксі і ті двадцять хвилин, що ми чекали машину здавалися самими короткими і дивними в моєму житті. Я хотіла щось сказати йому. Можливо навіть запропонувати зустрітися за чашкою чаю. Або дозволити пожити у вітальні. Та хоча б обмінятися номерами! Але Андрій мовчки кидав свій одяг у валізу і, ніяково попрощавшись, швидко покинув мою квартиру, закривши за собою двері. Зник так само несподівано і швидко як увірвався в моє життя.