Гарячий незнайомець - Аріна Вільде

Андрій повертається в кімнату вже одягнений. На ходу застібає гудзики білої сорочки, яка щільно обтягує його накачане тіло і виглядає на ньому чудово. В руках краватка в тон штанів.

Позер.

Одягнувся так, немов ми збираємося на банкет в дорогий ресторан. Він зупиняється біля дзеркала, намагаючись зав'язати вузол на краватці, але виходить погано.

— Зараза, - шепоче він і на моєму обличчі розквітає посмішка.

— Давай допоможу, - я підходжу до нього, беручи ініціативу в свої руки і кількома спритними рухами зав'язую краватку. Напевно, в цей момент ми нагадуємо сімейну пару, та й виглядаємо разом досить-таки непогано. Дихання Андрія обпалює моє обличчя, і я піднімаю погляд, натикаючись на його виразні очі. – Все, - розриваю наш зоровий контакт і відступаю на крок назад.

Чоловік не дає мені піти далеко, обхоплює мою талію руками, притягує і повертає до себе спиною. Я забуваю як дихати, тому що кожна частинка мого тіла в місцях нашого дотику починає палати.

Я ловлю у відображенні дзеркала його жадібний погляд і не рухаюся, очікуючи його подальших дій. Я все ще дуже добре пам'ятаю його ласки і те, як приємно і гаряче було з ним минулої ночі.

Долоні Андрія переміщуються вгору, до плечей, а потім і до спини. Його пальці окреслюють кола на моїх лопатках і я тремчу від збудження, яке раптово накрило мене з головою. Все це схоже на якусь дивну казку, де в моїй вежі з'являється прекрасний принц, рятуючи від самотності і від гострого меча зрадника, який хоче завдати удар прямо в серце.

— Що ти робиш? – з моїх губ зривається тихий шепіт, коли Андрій заривається носом в моє волосся. Я прикриваю очі, борючись з бажанням притиснуться до нього ще ближче.

— Допомагаю тобі з блискавкою, - на видиху відповідає він і ми знову зустрічаємося поглядом у дзеркалі.

Його пальці намацують замочок і плавно тягнуть його вгору. Звук блискавки лунає в тиші настільки голосно, що ріже по вухах. Вся моя шкіра покривається мурашками, а внизу живота зрадницьки ниє. Цей момент настільки інтимний, особливо враховуючи панує напівтемрява в кімнаті, що мені дуже важко зосередитися на чомусь ще, крім рук Андрія, які все ще шарять по моєму тілу, і власного серцебиття.

— Готово, - Андрій прочищає горло, різко відступає на крок назад і надягає на обличчя маску байдужості, немов не він тільки що дивився на мене з захопленням. І не у нього зараз значна опуклість в області паху.

— Діти, стіл накритий, - у незручність між нами вклинюється з-за дверей голос бабусі і я поспішаю якнайшвидше опинитися в товаристві своєї сім'ї, щоб не накоїти ще більше помилок. Вистачить з мене страждань по одному чоловікові. Новий рік треба починати з нових цілей, бажань і прагнень. Забути про минуле і викинути всіх непотрібних людей зі свого життя.

Напевно, це на краще, що немає електрики і у мене сів телефон. Інакше я була б як Андрій, кожні десять хвилин витріщалася б в екран, чекаючи дзвінка від Юри.

Ми провели старий рік, Василина влаштувала нам шоу-програму з піснями і танцями, тато засипав нас довгими тостами і побажаннями, мама і бабуся посміхалися, дивлячись на нас з Андрієм, він же, начепивши доброзичливу посмішку на обличчя, коротко відповідав на їх питання і в основному був мовчазний. Кілька разів я ловила на собі його задумливий погляд, не могла не відзначити, що святкового настрою не було не тільки в мене.

Мені раптом стало цікаво, що у нього сталося з Анею, що вона продала квартиру і виїхала навіть не попрощавшись. Але, звичайно ж, розповідати всю історію мені ніхто не поспішав.

— Скільки там до півночі? Ох, шість хвилин! — вигукнув тато, хапаючись за пляшку. — Потрібно оновити кеоихи, а потім швидко всі у двір дивитися на феєрверки. Без телевізора, звичайно, Новий рік зустрічати незвично, зате в колі сім'ї.

— Можна я вже піду спати? — невдоволено пробубнів брат, анітрохи не переймаючись атмосферою свята. І я його чудово розумію: в його віці застрягти в квартирі з батьками, та ще й без телефону, комп'ютера і можливості з'їздити до друзів щоб продовжити святкування можна прирівняти до кінця світу. Ще й дівчина мабуть десь занудьгувала.

— Іване, ніяких спати, — суворо сказала, як відрізала мама. — Як Новий рік зустрінеш, так і проведеш. А ти і так занадто багато спиш. Давайте всі одягнемося тепло, візьмемо пляшку шампанського і вийдемо надвір. Залишилося кілька хвилин!

На вулицю вийшли не тільки ми. Електрики не було в кількох будинках по сусідству і, судячи з усього, до завтрашнього дня точно не з'явиться. Посмішки, вітання, п'яні крики і сміх. Хтось навіть нарядив ялинку біля будинку. Ми обмінювалися привітаннями з незнайомими людьми, влившись у велику компанію і голосно почали відраховувати секунди до Нового року.

На вулиці холодно і я швидко промерзла в куртці, наспіх натягнутою поверх сукні.

— Вісім, сім...

Мій келих наповнюється шипучкою.

— Шість, п'ять...

Я загадую бажання, дивлячись в темне небо.

— Чотири, три...

Я шукаю поглядом у натовпі Андрія, але його ніде немає і мені стає сумно.

— Два, один! Ура-а-а! — я підхоплюю крики радості і в кілька ковтків випиваю шампанське.