Гарячий незнайомець - Аріна Вільде

Андрій залишає валізу біля ліфта і повертається. У дверному отворі нам несподівано стає тісно. Я збентежено відводжу погляд у бік, коли його обличчя стає занадто близько до мого і червонію.

- Спасибі, а то б отримав догану від начальства, - спокійно вимовляє він і я не розумію як він може бути таким незворушним. Невже його анітрохи не бентежить той факт, що він провів кілька ночей з малознайомою жінкою і зараз все повинно закінчитися?

- Та нема за що, - розгублено дивлюся на те, як він швидкими кроками знову повертається до своїх речей. І мені б піти, закрити за собою двері і назавжди забути про цей несподіваний новорічний сюрприз, але я все стою біля порога з відкритими дверима і витріщаюсь на широку спину чоловіка.

Він тисне на кнопку виклику ліфта, повертає голову в мою сторону і на його обличчі розтягується легка посмішка. Дверцята ліфта роз'їжджаються в сторони, ще один швидкоплинний погляд, кивок головою на прощання, крок і Андрій зникає в кабінці. А я все стою, немов зачарована, не розуміючи, чому шкодую про те, що все так швидко закінчилося. А ще чекаю. Дива. Що чоловік передумає і повернеться. Сама не знаю для чого, але так не хочеться його відпускати.

Проходить кілька хвилин, перш ніж я прокинулася від мари. Я закриваю двері і сповзаю по стінці на підлогу. У квартирі панує незвична тиша. А ще порожнеча, незважаючи на те, що до нового року я і так жила одна.

Я намагаюся знайти собі заняття, щоб відволіктися від думок про Андрія і Юри. Блукаю по квартирі, складаючи речі, дзвоню подругам з пропозицією піти прогулятися і скасовую свою відпустку, вирішуючи що завтра ж піду в салон.

Щоразу натикаючись то на забуту зубну щітку Андрія, то на його футболку на батареї у ванній кімнаті, то на спортивки у вбиральні, в грудях неприємно колить. Настлу стримуюся від того, щоб не уткнутися носом в його футболку, вдихаючи приємний чоловічий запах.

До вечора я все ж починаю прислухатися до звуків за дверима, в надії, що Андрій повернеться. Але він не повертається, а я змушую себе увійти в звичний ритм життя, прокидаючись о шостій ранку і повертаючись додому о восьмій.

І все ж, чи це насмішка долі, або хтось зверху вирішив провести експеримент, зіштовхуючи нас з Андрієм раз за разом, але повернувшись в один з вечорів додому я знаходжу його біля своїх дверей. Зв'язка ключів випадає з рук і я застигаю на місці, не вірячи своїм очам. Серце в грудях робить щасливий кульбіт і я насилу стримую кам‘яний вираз обличчя.

- Ем, привіт, - прочищаю горло і дуже сподіваюся, що він не встиг помітити наскільки я зраділа його появі.

- Привіт, слухай, - мнеться він, відштовхуючись від стіни і нахиляється до моїх ніг , щоб підняти ключі, - у мене до тебе є діло. Швидше навіть прохання. Ми можемо поговорити не тут?

- Звичайно, - ковтаю підступивший до горла ком і на тремтячих ногах роблю крок до чоловіка, приймаючи з його рук ключі. Наші пальці торкаються і по тілу проходить розряд струму. Я напружена до межі і не знаю, як вести себе з ним. Поцілувати в щоку в знак вітання?  Приниенути до губ? Обійняти? Я гублюся, тому що ще ніколи не потрапляла в такі ситуації. Це вперше у мене був секс з хлопцем, з яким я не перебуваю у відносинах.

Я не з першого разу потрапляю ключами в замкову щілину, нервово смикаю ручку дверей, зовсім забувши, що ключ варто було провернути два рази, а не один, і так різко відкриваю її, що ударяю Андрія прямо в лоб.

- Ой, вибач, будь ласка.

- Все нормально, — кривиться він, притискаючи долоню до лоба і прикриваючи від болю очі.

— Може, прикласти льоду? — метушуся я.

— Удар був не сильним, заспокойся.

Андрій поводиться як справжній джентльмен. Допомагає мені зняти пальто, вішає його на вішалку, а потім і сам позбавляється від верхнього одягу і взуття.

- Так що сталося? – я намагаюся прикрити нервозність тим, що розставляю продукти на полиці в холодильнику і посилено уникаю дивитися у бік Андрія. Хоча хочеться. Дуже. Промацати поглядом його міцні м'язи, довгі пальці і скуйовджене волосся. А ще потертися щокою о неголену бороду і відчути його жорсткі губи.

- Мені потрібно щоб ти зобразила мою наречену і зробила вигляд, що ми живемо разом у цій квартирі. Я заплачу, якщо треба, - серйозно вимовляє він і я кидаю на підлогу пакет з огірками.

- Що? Це жарт, так? – переводжу на нього погляд, дивлячись прямо в пронизливі очі. – Знаєш, кожна наша зустріч починається з дивних пропозицій з твого боку.

- Це яких ще? — запитує з викликом і його брова повзе вгору.

- Минулого разу ти пропонував мені помацати свого дружка.

- О, давай ти не будеш брехати, що тобі не сподобалося.

- О, давай ти не будеш з'їжджати з теми і поясниш якого біса відбувається, — я починаю злитися, тому що розумію що прийшов він зовсім не тому що його серце і душу здолала туга. Цікаво, він хоч іноді думав про мене? — Я перестаю тобі довіряти. У мене стійке відчуття, що мене намагаються розвести. Тільки питання: на що? Вся ця дивна історія з нареченою і квартирою, тепер ось це...

- До мене приїжджають батьки, хочуть познайомитися з моєю майбутньою дружиною, що тут дивного?

- Так скажи їм, що вона померла, її вкрали інопланетяни або... не знаю. Та правду скажи! Поїхала кудись на свята і не сказала.