Великий секс у Малих Підгуляївцях - Люба Клименко

Думаю: «Я ж не видержу! Я ж до такого не привикла! Шо там у Мумрікова — карандашик, а тут — дубище! Але ж не падать лицьом у гразь! Рядом Осрісіс з Раїсою — нада ж показать їм мастєр-клас! Шоб знали, шо таке підгуляївська порода».

Я зібралася з силами, настроїлася на волну, підняла свої ноги догори і обхватила ними, як кліщами, музиканта за шию.

А той як зареве, як завібрірує! Мені хоч і тяжко було, але підгуляївська гордість помогла вийти з тої ситуації достойно.

І через некоторе врем’я я даже почула сякий-такий кайф: від одної тіко думки, шо такого в мене більше не буде нікада, я розпалилася не на шутку. Як же тут шутковать, якшо незвєсно, шо мене жде далі в рідних Підгуляївцях!

Я загорлала на повний голос:

— Гоп! Циця-циця-дриця, ой ти ж моя киця! Гоп! Гоп! Гоп!

І бачу, шо дубовому залупієві стає непереливки.

— Гей! — закричала я знов.

Ой там за яром,

Ой там за ярищем

Била Хима Явдокима

По залупі днищем.

І в ритм примовки я начала підкидати на собі музиканта, і став він стрибать на мені, як баскетбольний м’ячик. Гоп! Гоп! Гоп!

Признаюся: трудно було хвізічеськи, зато морально!.. Це таке удовольствіє, шо словами не передать! Рядом Осрісіс із танцітуткою стих. Кажецця, я даже відчула на собі його всеіспопеляющий взгляд. Через десять минут мого гарцювання під музикантом Осрісіс не видержав. Він скинув з мене музиканта і сам навалився… Це мене ше більше завело. Тепер я його підкидала своїм тазовим суставом єлі не до стелі.

І подумала: а слабо його ухоркать, шоб усю жисть помнив про мене, про Гальку з Підгуляївців? То єсть, пардон, про свою Мінетію.

І я таки його ухоркала! Показала підгуляївський мастєр клас! Я довела його до того, шо це він кричав мені:

— Спинися! Я вже більше не можу! Ґвалт!

А я його ше, іше, іше духопелю!

Словом, кончилося тим, шо чотири мужики держали мене попід руки, шоб я дала Осрісісу кончити.

І шо ж ви думаєте: як він кончав? А кончав він тихенько, весь мокрий, вздрагував, як кошеня після води. І даже не писнув. Мені аж жалко його стало. Але ненадовго. Бо розпирала мою грудь гордість: я таки його удєлала! Тепер моє зверху!

Да, дівчонки! То був сєкс так сєкс! Це вже потім я пойняла, шо на самом дєлі у нас була груповуха! Хотя слово «груповуха» звучить так гидко, у нас усе було таке приятне! Таке природне і зовсім не звращенське!

Зрітєлі (а я вже вспіла привикнуть до їх) галасували, аплодували і свистіли од удовольствія!

Коли я ішла мимо них у тувалєт, вони кидали в мене золоті квітки й кричали «Браво!».

Після того спектаколя я проснулася на другий день з такою крепатурою, шо єлі голову підняла з подушки. Тут знову заработали скіхські масажистки і банщиці, і мені полегшало.

Я вже не боялася Осрісіса, а навборіт, ждала його у кроваті і мєчтала, яке б звращеніє йому устроїть сьогодні. І нічого путнього в голову не лізло! І шо б його придумать?

І вдруг: евріка! Мене ж звати Мінетія! Я ж должна оправдать довєріє!

От тіко одна проблема: як оте грішне Осрісісове місце, оту гадость запхати собі в рота? Там же стіко мікробів! А кроме того, Осрісіс ним і пісяє! От природа насміялася над мущинами: таку невдобность їм заподіяла — висить, теліпається те одоробло і ноги натирає! І як ото мужики з тим хазяйством ходять?!

Так я собі думала… І стала складать план дєйствій. Во-первих, написала собі на бомажці, чого желатільно не здєлать во врем’я мінету:

а) не одкусить;

б) не вдавицця;

в) не похлинуцця.

Ось так я себе наче й настроїла на бойовий лад. Головою я понімала, шо нада це зробить раді дєла, а от серце, а точнеє — тєло — не здавалося: усе-таки, як же взять таке одоробло в рота? Га?

Лежу далі. І далі думаю. Взяла чарчину зі столика, налила золотої настоянки — і на душі стало веселіше. Жду Осрісіса, а він усе не йде та не йде.

«Де ж він подівся?» — питаю себе. А далі знову пишу на бомажці:

а) поприскать в роті антібіотіком, шоб ніяка зараза не причепилася (до і послі сеансу);

б) настроїцця на позітів: для цього желатільно в’являти, шо смокчеш сиров’ялену ковбаску, а не це протівне ізобрєтєніє природи;

В) зажати носа прищепкою, шоб не чути запаху отого безобразія.

Записала це, і стало какось спокойніше: план дєйствій складено, осталося тіко втілити його в жисть.

Але чого ж Осрісіс не йде?

Перехилила я ще кілька чарчин — стало ше легше. Лежу, стелю роздивляюся — аж там зеркало! Нічого собі! То це я скіко сеансів пропустила, могла ж совміщати неприятне і приятне з полєзним созєрцанієм!

Знову жду. І знову пішла в хід чарчина-друга!

Я вже начала даже дрімать, аж тут завалює Осрісіс — веселий і як ні в чому не бувало. А в мене вже й охота пройшла.

Він мені кае:

— Царице моя! Відкривай свою таємну інтимну комірчину для свого царя!

А я йому сп’яну:

Ой була я на вгороді,

Наїлася маку.

Тепер моя пизда п’яна,

Єбіть мене в сраку!

Я ж пошутковала! А він повірив! І йому ця ідея явно понаравилася. Коли я це пойняла, було пізно…

Даже не знаю, як описати вам те, шо проізошло. Одним словом — сраці моїй це не понаравилося. Як закричить вона:

— Ой, болить! Ой, болить! Зараз трісну! Спасайте мене! Прекратіть ці іздівательства!

Але ніхто не хотів її чути. І тоді вона вдалася до крайньої міри і гукнула до мене:

— Галько, спасай, бо тобі не буде чим какать!

Од цієї мислі я просто-таки содрогнулася. Згрупірувалася і начала контратаку. Я таки вирвалася із садистських об’ятій Осрісіса і вмазала йому кулаком межи очі. Він — в одключку. Тоді я смачно поцілувала його в губи, змахнула з мордяки сльозу, зібралася з духом і покинула Скіхське царство…

Уже пройшло три дні, і Осрісіс, без сумнєнія, запомне їх на всю свою наступну жисть. Получаєцця, збулися всі пророцтва їхнього прорицателя Берехлія. І збулася половина пророцтв нашого Бориса Борисовича, шо ворожить на тувалєтній бомазі.

3

Вернулася, а точніше — приповзла я додому під ранок. Батяня ні про шо мене не питав.

Він у мене