Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова

От же гад безп'ятий! Бісів виродок! Зачинив мене на балконі, а сам пішов! Оце так товариш. Не очікував від нього.

Смикав, смикав двері — а вони ні туди, ні сюди. Гукав на допомогу — та де ж там. Хоч і друга година ночі, а музику на кухні ми увімкнули та й тепер в тому приміщенні два на два нічого й не чути. Горлопанять пісні, жартує Макс і сміються дівчата.

З горя сунув в рота ще одну цигарку. Викурив. Потім настала черга третьої.

Моєї відсутності що, ніхто й не помітив? Чому ж Мілана не біжить цуценям шукати свого кавалера, якого зваблює весь вечір?

Гепаю кулакую лихо об двері. Злюся. А тут ще й телефон в штанях заграв! І хто ж це?

Перша думка — Стася.

Не поспішаю діставати смартфон. Якщо це Стася, то хочу її подражнити ще трохи. Та й чому телефонує вже другий раз не зрозуміло. Ще й вночі. На неї це не схоже. Може щось жахливе сталося?

Нервуючись, беру до рук свій пристрій. Номер на дисплеї не підписаний. Номер Стасі я видалив, але пам'ятаю його напам'ять і точно впевнений, що цей не її. Хто ж тоді мене турбує?

— Алло. Це хто? — спантеличено питаю, а в цей час двері балкону відчиняються.

— Це та, яка сплутала тебе з кимось іншим, — лунає і з телефону, і в мене перед носом.

— Юля... — я остовпів.

— Досить і подяки за порятунок. Забудька зачинили на балконі? Нещасний хлопчик, — зле, не каже, а скоріше шепоче панночка. — А я ось згадала, що маю твій номер. Уявляєш? Пригадуєш тепер чи пам'ять всю пропив?

— Дякую, — відповідаю, ігноруючи решту її звернення й, зачинивши балкон, приєднуюсь до дівчини в темряву.

Місячна ніч пустила достатньо свого світла в кімнату і я бачу її силует досить чітко. Вона відступає на кілька кроків назад та я повільно проходжу повз неї, маючи намір покинути кімнату.

— І все? Інтерес втрачено? Тепер Мілану будеш мучити? Бабій, — пихато кидає звинувачення хоробра.

— Ти ж сама наполягала, щоб я тобі дав спокій. Ось, — зупиняюсь.

— Так. Але навіщо було фліртувати з моєю подругою?

— Сподобалась.

— Невже? — відчуваю третім оком, що дівчина наближається до мене ззаду. — Так сподобалась, що про наше знайомство забув?

Присягаюся, я розчув в голосі Юлі образу. Це мене, з одного боку, радує, бо ж я й намагався вколоти її, як вона вколола моє самолюбство відмовою, але з іншого боку — ... Чи я такий скотина, чи життя таке? Одна справа провчити людину, а інша — завдати болю.

— Юлю, — наважуюсь повернутись до неї обличчям і в темряві спіймати її руку.