Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова
От дурна. Що я роблю? Подругу рятую? А сама, бува, не постраждаю більше? Але про інстинкт самозбереження спершу Міланчин подумаю, бо його вона явно сьогодні не зарядила. А залишити її на розтерзання мужиків не зможу.
— Ти з нами хочеш?! — майже одноголосно викрикують чоловіки з водійського і пасажирського сидіння попереду нас.
— А що тут такого? — шаріюся.
— І пити будеш за компанію чи що? — питає, не дивлячись на мене, бо зайнятий дорогою, кучерявий.
— Можливо... Але зовсім трохи, — нічуся ще більше.
У п'яних очах подруги бачу радість від почутого. А втім, таке враження, ніби вона дивиться скрізь мене. В неї ж мабуть двоїться все чи троїться в очах! Однак, язика в роті вона ще не загубила:
— Юліандрессо, оце ти даєш! Нарешті я перехилю з тобою чарочку. Дочекалася.
— До речі, дівчата. З сестрами розібралися, але нове питаннячко дозріло. Чому Юліандресса? — цікавиться уважний водій.
— Бо ж принцеса, — відповідає замість мене хмільна панянка.
— Що, справжня? І на принца чекає? — тепер своєю цікавістю надокучає і другий хлоп, змушуючи мене червоніти ще більше.
Мілана сміється, а чоловіки підхоплюють її веселощі. Я сиджу, наче в сливах й сказати нічого не можу. Бо що ж відповіси на правду. Добре, що далі розмова не продовжується і всі відвертаються до своїх вікон.
Коротку дорогу до квартири Максима долаємо швидко під запальні закордонні треки. Забутий, від неочікуванності власного неординарного рішення, головний біль знову підкрався та оживився, як тільки-но ми паркуємося. Та я залишаю цей козирь поки що в рукаві. Спихну на нього небажання пити.
Максим пояснює, що спершу треба забігти до супермаркету, який працює цілодобово, а вже потім ми заїдемо у двір багатоповерхівки. Ми залишаємось в машині, а хлопці йдуть затарюватись, але перед цим вічливо запитують в нас чи треба щось купити. Я метеляю головою в ліво й в право, а от подруга не соромиться:
— Шоколадку з горішками, будь ласка. А краще одразу п'ять! А ще апельсиновий сік... І чупа-чупс візьміть! І жуйку з кавуном.
А потім, коли молодики вже розвертаються і йдуть, вона ще кричить про сир сулугуні, копчене м'ясо і солоний арахіс. А на ранок просить нежирний кефір і банани.
— І масаж би собі персональний вже замовила одразу, — жартую над безцеремонністю Мілани. — Вони мабуть за голови схватились обоє.
— А що тут такого? — пирхає сп'яніла леді закинувши голову на жорстку автомобільну подушку для підголів'я. — Полуничко моя ніжна, я маю намір залишитись тут не на одну годину і отримувати весь час задоволення. Який сенс без насолоди моментом? А це все, що я попросила наших мужчин — і створено для моєї насолоди. Проте й цього не достатньо. Для повного об'єму попрошу на десерт дещо пікантніше, — загадково мурчить, примружившись.
Не важко здогадатись про що її думки. І це усвідомлення дратує. По-перше, бо зміни в поведінці подруги та її розпусництво засмучують, адже віднині ми не розуміємо один одну і нема того відчуття, що ми на одній хвилі, як це було на початку студентського життя. А по-друге, брудні фантазії Меланки стосуються Ярослава і це мене пригнічує ще більше.
Цей хлопець дивний. Вродливий, нереально сексуальний, але дивний. І він перша особа чоловічого роду, який торкнувся мене вперше за довгий час.
Я нікого не підпускала до себе ближче двох метрів. Нікому не давала можливості заговорити із собою. Та що там — я взагалі нікого не хотіла бачити і ховалася від всього світу в своєму затишному будинку на краю села. Але так не могло тривати вічність. Затяжна депресія перейшла у завершальну стадію і мені довелося вийти зі своєї зони комфорту.
Я знала, що повернутися до активного життя буде складно, адже робота оператором на автозаправці, на яку мене взяли мамині знайомі, означає постійне перебування серед людей та повернення стресу, однак не планувала жодного перетину свого шляху з чоловіками. Минулі рани тільки загоїлися, не хотілося нових, які, я впевненна, неодмінно будуть, якщо почну спілкуватися бодай з кимось з чоловічої статі.
Однак, чотири роки переглядів, іноді безперестанних, мультфільмів, серіалів та фільмів про кохання не минули безслідно. В глибині душі я ще сподівалася зустріти взаємне і щире кохання всього свого життя і тому, опинившись серед людей, виглядала на принца... Аж тут ріжок морозива мені під носа!
Ну чому він? Чому такий гарний парубок трапився? Чому йому закортіло познайомитись зі мною, а я не змогла йому відмовіти? Чому він виявився таким благородним і не лишив мене в біді після струсу мозку? Чому не залишав спроб і знову та знову говорив до мене того дня по обіді на набережній, аж поки я не здалася? І чому він був п'яним?.. Якби тверезим потягнувся до моїх губ — не встояла б, хоча це проти моїх правил та планів...
Буду відвертою принаймні із собою. Так, мені він сподобався одразу. Так, його наполегливість та відповідальність за мій стан, турбота — підкорили. І зрештою — якби не моя зневага до спиртного, я б залюбки згадала, що таке поцілунки. Або ж, якби він виправився і не дзвонив мені через кілька днів знову перебуваючи в алкогольному сп'янінні. Однак, що маємо — те маємо.
Але тепер ситуація ускладнюється.
Хлопець, який мені подобається — далекий від ідеалу і до того ж цілується з моєю подругою. І чому він поводить себе так, ніби бачить мене вперше — й гадки не маю. А мою душу рвуть на частини здогадки і журба... На місці Міланки могла б бути я...
— Я маю дещо тобі розповісти, — наважуюсь подати голос, але не дивлюсь Міланці в очі. — Я знайома з Ярославом...
Тиша у відповідь мене бентежить. Тривога зростає. Проте навіть сухість у роті не заважає й далі оповідати:
— Він намагався познайомитися зі мною і взяв мій номер телефону. А ще ліз цілуватися... — роблю досить довгу паузу і знову слухаю тишу. — Але ти ж знаєш, я ще не готова до спілкування з протилежною статтю і тому між нами нічого не було. Будь спокійна... — мовчання у відповідь наштовхує продовжувати відвертий монолог. — Однак знай, що він легкий на підйом і хто зна скільки дівчат в день з ним ось так легко знайомиться, що вже через годину він цілується з ними. Мабуть хлопець не з тих, кому можна довіряти.
