Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
Я закочую очі. Боже, ну що за дешеве порно. Гей, а чому Зимнєв так зацікавлено на неї дивиться? Ми так не домовлялися!
Взагалі-то він може дивитися на кого завгодно, і навіть на мене. Тільки мені не можна дивитися на нього. Я ж професіонал.
— Ми можемо зустрітися трохи пізніше, — продовжує блондинка.
— Софіє, — втомлено видихає бос. — Подивіться в списку моїх справ, чи є там вільний час?
— Одну хвилинку, — я підхоплюю гру «не дістатися якійсь блондинці», розпочату босом.
Розгортаю щоденник, перегортаю його. Робочий час увесь забитий. Тож…
— Вибачте, — вклинююсь я. — У мого керівника на сьогодні вже все сплановано. І на завтра теж. Я можу вас записати на кінець місяця. Наступного.
Боже, я це зробила. Сказала і зробила. Нервово стискаюся, дивлячись на Зимнєва, який ледь помітно киває мені. Блондинка вдавано морщиться, надуваючи губи. До нас під’їжджає чергова іномарка.
— Вадиме Сергійовичу, — з неї виходить жвавий мужичок середніх років — Юрій Павлович, наш юрист. — Ваш автомобіль прибув, а я залагоджу всі запитання.
— Дякую, якщо знадобиться моя допомога, наберете, — відповідає Зимнєв. — Софіє, за мною.
Він киває мені на новий автомобіль. Блондинка посилає мені розряди ненависті в спину, поки я сідаю вперед. Більше не сяду назад. Навіть ремінь безпеки застебнула.
На подив, Зимнєв сідає на водійське місце.
— Водій відвезе автівку в ремонт, — відповідає на моє здивування.
— А-а, — тільки й можу протягнути.
— Говори адресу, — продовжує Зимнєв, а я знову залипаю на його пальці на кермі. Які ж вони в нього довгі.
— Яку? — після тривалої паузи запитую я.
— Домашню. Відвезу тебе додому, і на сьогодні досить.
— Ковальська, вісім, — шепочу я.
Зимнєв набирає в навігаторі адресу і ставить прилад на панель, м’яко рушає, і ми їдемо з місця аварії. Усім іншим займеться наш юрист. І нехай йому дме губи трубочкою блондинка-качечка.
В «Авізіоні» ми теж мали б бути ввечері, а потім поїхати по домівках. Я попередила своїх, що сьогодні затримаюсь. Тато бовкнув про начальника й мою спідницю, а ось Настя спокійно відреагувала.
Мені було соромно, що бос побачить, де я живу, але не відмовилася від того, що він підвезе прямо до будинку. Зрештою, не додому ж він підніметься. Ось тільки соромно стало, що крім загальної картини й обшарпаності району саме біля під’їзду сиділи типи сумнівної зовнішності.
Вони пильно дивились на мене, коли я вийшла з автомобіля Зимнєва й попрямувала до під’їзду. На вигляд їм було років двадцять. Молоді хлопці з пляшками пива в руках.
Один із них із темним волоссям і цілком приємною зовнішністю підморгнув мені, від чого мої ноги буквально понесли мене до входу.
Я обернулася до боса. Той не поїхав, продовжуючи стояти на місці. Автомобіль заведений, фари горять.
Я сміливо увійшла в будинок і почала підійматися. Почула рев двигуна і спокійно видихнула. Усе добре.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно