Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
— Я тебе зустрічати буду з роботи, — каже батько.
— Тату, досить. На твоєму заводі стільки не платять, як там.
— Та що там платять у твоєму «Зад корпорейшн», — видає батько.
— «Зед корпорейшн», — поправляю його. — Все, я вирішила. Працюю там.
Згадую про абонемент у фітнес-зал, про який говорив Зимнєв. Ні, туди я тим паче ходити не буду. Мені о восьмій годині вечора страшно ходити, а що буде, якщо я ще після залу буду? Ні-ні. Я не настільки ризикова.
— Я завтра поговорю з начальником, — безкомпромісно вставляє батько, а я перезираюся з Настею.
Та й зовсім знизує плечима.
— Так нехай Настя і йде туди.
— Гей, у мене дитина, і я не довчилася, — обурюється вона.
— Відчепися від сестри. Народила сина — нехай виховує, — мало не гаркає батько.
Ми миттю замовкаємо, доїдаючи торт.
Після десерту Настя йде укладати Єгорчика. З квартирою нам пощастило — величезна трикімнатна. Сестра з племінником в одній, я в іншій, а тато в третій. Стіни тонкі — чутність шикарна. Коли Єгорка прокидається посеред ночі — не спить ніхто. Дуже хочу зробити ремонт і поставити шумоізоляцію, але все якось ніяк. Ще й сестра викидає такі фортелі з дитячими грошима. І головне — не вперше, а я втомилася. Просто втомилася тягнути на собі сім’ю, ще й замість підтримки отримувати пирхання, що помічниця боса обов’язково має з ним спати.
На завод мене відправлять. Ага зараз. Біжу, аж підбори блимають. Я не просто так намагаюся вирватися звідси. Ось реально, якби не вагітність сестри, то збирала б на квартиру в новобудові.
Я йду в душ, а коли виходжу, зазираю в дитячу, кличучи сестру до себе.
Вона дивиться на мене, як шкодливе кошеня. У її руках чорна тканина.
— Нумо, я тобі сукню покажу, — винувато каже вона, розгортаючи в руках чорне плаття на бретельках.
Прибити її хочу, ось тільки дитині потрібна матір, а тато нас обох любить.
— Це плаття не варте дитячих, — шиплю на сестру, а сама не можу відвести погляд від штучки.
Мою фігуру воно точно буде облягати, а ще тут виріз саме під мої груди.
— Сонь, ну вибач, я його коли побачила — як прибило, — виправдовується сестра, а в очах стоять сльози. — Воно мені так сподобалося. Хочеш, візьми його собі.
Вона простягає мені плаття, а щоками течуть сльози. Мені навіть шкода її стає, але від цієї недолугості просто вивертає.
— Насть, чесно. Ми з тобою розмовляли про це не раз. Сьогодні я влізла в кредит заради Єгорки.
— Сонь… — намагається сказати сестра, але я її зупиняю.
— Це востаннє таке. Давай свою картку, — я простягаю руку. — Годі. Мені набридло. Не вмієш витрачати на сина, отже, вона в мене буде.
— Ти пароль не знаєш, — глухо каже сестра.
— Мені не потрібен пароль. Я буду витрачати на їжу дитині свої гроші, але ти до дитячих не торкнешся доти, поки він хоч трохи не підросте.
— Сонь, ну чесно, це востаннє, — пхикає сестра, але я стою з простягнутою рукою, як на паперті в очікуванні картки.
Настя ще хвилину з благанням дивиться на мене, а потім йде в кімнату й повертається з карткою.
Сподіваюся, у неї вистачить розуму не пертися з паспортом у відділення банка. Ми розходимося по кімнатах.
Сон не йде, і я залажу в соцмережі. Гортаю стрічку, лайкаючи й розглядаючи смішні картинки. А потім закушую губу і вводжу в пошуковику Зимнєв Вадим.
На подив, я знаходжу свого боса досить швидко. Майже сто тисяч підписників і всього сто друзів. Навіть дивно. Не впоравшись з цікавістю, лізу на його сторінку.
Вадим Зимнєв — тридцять два роки, не одружений. Робота — «Зед корпорейшн».
На мене відразу вивалюється купа фотографій керівника в костюмі. І лише одна з його оголеним торсом. У мене відразу течуть слинки. Щоправда, не тільки в мене, а й у майже двох тисяч коментаторок. Перегортаю цю фотку й мало не смикаюся від холодного погляду зелених очей. Він дивиться на мене так, що мені стає ніяково. На знімку його обличчя найменше лайків і переглядів, але те, як він дивиться… Немов говорить:
«Я бачив твої груди, Метельська. Нічого було ними світити».
У-ух. Мабуть, ця стане моєю найулюбленішою фоткою.
Шановні читачки, дуже рада, що ви у мене є. Давайте знайомитися. Я автор-початківець. На цей час це моя перша книга українською мовою, російською закінчую вже другу. Сподіваюся почути вашу думку, щодо мого твору.
Ваша Ольга)*
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно