Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Після відділку, де особливо нічого нового дізнатись не вийшло, Ніка поїхала додому. Їй потрібно було забрати деякі речі, хоча це й не було основною ціллю поїздки.
Дядя Толя, ось хто потрібен був їй зараз! Минулого разу вона не розповіла йому детально про завдання, до останнього не знаючи, чи вдасться його отримати остаточно.
А от сьогодні можна просити про консультацію вже предметно.
– Привіт, пропажа! – відкрив двері сусід з таким виглядом, наче давно її чекав.
– Дядь Толь, я ненадовго й знову за допомогою!
– Та звісно, хіба треба тобі старий пеньок просто так!
– Ну що ви! Ви не старий, не вигадуйте! – посміхнулась.
– Ага. Витриманий. Чи раритетний. Можна й так. Вмощуйся та кажи. І печиво бери. Ти ж любиш!
За хвилинку Ніка вже гризла смачне пісочне печиво. Дядя Толя постійно її ним пригощав, а вона його ненавиділа з дитинства. Але з поваги завжди брала, та навіть якось і звикла.
– Ви знаєте “Вовків”? – нарешті догризла кляту печеньку, та так і сиділа, обсипана крихтами, мов першим сніжком.
– Старих знав. Молодняк – ні.
– І Старого Вовка?
– З ним колись дружили. Навіть в Європу їздили. Ото були часи, та минули!
– Який він, як людина?
– Різкий як дешеве ситро. Серйозно, поки його не знаєш, хочеться послати після першого ж знайомства. Не боїться ні чорта, ні бога, в очі каже, все що думає. Але коли знайомишся ближче – відкритішої й щирішої людини годі й шукати.
– Мені скоро з ним знайомитись.
– Отакої! То ти до “Вовків” поїхала?
– А ви вже все знаєте? – чомусь навіть не здивувалась Ніка.
– Якби ж все. Що я тобі скажу: говори з ним прямо. Розкажи хто ти й чого хочеш, чому з ним говориш. Він не тільки прикриє, а й допоможе, як треба. Такий покидьок йому самому поряд не потрібен.
– Він може бути з “Вовків”?
– Зі старих, трушних, як зараз кажуть – ні. Але за молодняк я не поручусь, люба сусідонько. Я їх не знаю, та й Вовка вже сто років не бачив. До речі, будеш йти, передам йому подарунок від мене, може стане прихильнішим.
– Дякую! І останнє: як зрозуміти, хто з молодняка… може бути причетним?
– Цікаве питання. Те, що я не поручусь, не значить, що Старий Вовк пригрів за пазухою покидька. Я інше мав на увазі. Він, до речі, досі в клуб сам приймає новеньких. Певно, теж би чужака не допустив. Дивись на клубних. Клуб – то як організм живий, з окремими органами, які разом працюють. вони всі поєднані, це видно, це відчувається. Шукай чужородній елемент. Той, який наче б і разом, а наче й ні. Й зверни на нього увагу. Й на жилети дививсь. В кого старющі, з грубої шкіри й з усіма цвєтами*, ті давно в Вовках. Дивись, на тих, хто без…
– Шкіра… Вовки тільки шкіру носять?
– Це принципово. Старий не признає сурогату й замінників ні в чому. В спілкуванні, в житті, в жилетах.
– Ви мені дуже допомгли!
– Будь обережна! – дядя Толя важко підвівся, дістав з полички масивну коробочку. – Передай це старому. Він зрозуміє…
____
Примітка: Цвєта, кольори клубу - емблема з зображенням герба клубу та його назви. Нашивається на спину та, маленька, на груди жилета.
___
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно