Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Ніка
Хоч ранок був “цікавим” і напруженим, у відділок я зібралась досить швидко.
“Кожна нова жертва – це нові питання, але й нові відповіді!” – говорив мій наставник. Єдиний з мого оточення, хто вірив, що з мене вийде гарний слідчий, а не просто “прилаштована у відділок дівчинка”.
І тому я дійсно очікую дізнатись щось нове сьогодні.
– Далеко зібралась? – Ед з'явився з-за спини, як завжди безшумно і швидко. Не скажу, що він мене злякав, але тіло відреагувало купою холодних мурах. Хоча, може справа не у страхові?
– В місто! Є справи. – спробувала вдати безтурботність, але погляд так і завис на його шрамі біля ока. На щастя, на слід від нігтів він схожим не був. Але… хто зна.
– До тебе заходили поліцейські? – знову спробував прочитати відповідь на моєму обличчі.
– Н… Так! Звісно! А що?
– Цікаво. Вони опитали всіх Вовків і гостей.
– Це їх робота. А гостей тут багато?
– Зараз чоловік п’ять живе. Ти шоста. А що, тобі нудно?
– От що-що я з вами тут точно не занудьгуєш! – відповіла цілком щиро. І Ед усміхнувся у відповідь.
– Я перевірив, вся гума в порядку. Тільки запаска стара.
– Ого. Дуже… мило.
– Будь обережною в дорозі! Повернешся, віддай мені колесо, поміняю гуму. – зібрався вже іти.
– Ед! – зупинила його вигуком.
– Так – розвернувся і руками взявся за краї жилета. Цей жест зробив його якимось… милим, беззахисним, щирим? Не знаю навіть. В ньому скільки відтінків, що важко підібрати слова!
– Дякую тобі!
– За що?
– За авто і що вранці потурбувався.
– Прийму, якщо скажеш, навіщо письменниці пістолет.
– Оо, я не сумнівалась, що це буде складно. Ти ж говорив, що на третьому побаченні такі інтимні питання не задаєш?
– А це вже четверте. І, стоп, це побачення?
– Ні!
– Чекаю відповіді.
– Чесної?
– Звісно.
– Сам погодився. Я самотня слабка жінка, що їхала у лігво байкерів. Я уявляла їх вічно п’яними нахабами.
– І помилилась?
– Поки що я знайома тільки з чотирма. Або п’ятьма, Киця ж теж байкер?
– Так. А що, на п’яного нахабу не тягне?
– Ні. Дуже мила.
– Гаразд. Відповідь зараховано. А тепер друга частина: де ти взяла пістолет поліцейського зразка?
– А це вже надто інтимне питання як для четвертого побачення! – швидко сіла в машину, та Ед не дав закрити мені дверцята, повиснувши на них. Від цього ми опинились занадто близько.
– Звідки… це в тебе? – серце ледь з грудей не вилетіло, слова заплутались, та все ж я змогла обережно торкнутися його подряпини.
– Люблю свободу. Їхав з піднятим візором на шоломі.
– Не їздь так більше! – видихнула, але його близькість і запах не давали заспокоїтись.
– Як скажеш, Ласко! – зловивши мою руку, раптом легко, ледь відчутно ковзнув по ній губами. – До зустрічі! – і нарешті відпустив двері.
Я знаю, що мала б рушити відразу, та рука, мов струмом вражена – застигла над кермом, палаючи там, де він щойно торкнувся…
***
Любі читачі, якщо історія вам подобається, нагородіть її зірочкою, чи поділіться враженнями в коментарях!
***
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно