Українська література » » Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха

Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха
— І у нас є план. Як нам здається, єдино правильний.

— А викрадення Лідії тут до чого?

— Не кваптеся, ви зараз зрозумієте. Це — важлива частка нашого плану, — Віта закинула ногу за ногу, вмощуючись зручніше, незвичний костюм ділової жінки все ж таки змушував її почуватися скуто. — Я буду говорити, а ви по ходу можете перебивати, але я б просила дослухати до кінця терпляче, щоб проаналізувати ситуацію в цілому. А ситуація така: у вас нема іншого виходу, крім як дозволити себе вбити.

— Гм, приваблива перспектива...

— Вам не дадуть спокою. Один замах, другий... Рано чи пізно, давайте будемо реалістами, Малахов чи хтось інший, кому ви заважаєте, до вас доберуться. Навіть якщо ви оточите себе мало не президентською охороною. Це ж не життя, містере Селіді. Нормально працювати ви теж не зможете. Тому логічний висновок — піти на спокій. А щоб вам справді цей спокій дали — треба викреслити себе зі списку живих. Ми допоможемо вам інсценувати власну смерть так, що всі в це повірять. Головне — вороги забудуть про вас, а ви почнете нове життя, — Віта замовкла і очікувально подивилася на співбесідника.

— Цікаво, — ввічливо промовив Селіді. — І як ви це собі уявляєте?

— Деталі обумовимо пізніше. Тепер — про викрадення вашої доньки. По-перше, через її посередництво ми вирішили зв’язатися з вами. Говорити чи хоча б попередити вас по телефону ми не ризикнули. Нема ґарантій, що у ваших телефонів нема додаткових вух, мафія багато чого може. Крім того, відпустивши Лідію і не завдавши їй ніякої шкоди, ми планували зайвий раз підтвердити наші дружні наміри. Та основна мета операції «Викрадення" досягнута — про неї вже третю добу трубить преса, поліція шукає злочинців, хоча мотиви й не зрозумілі. Цю акцію цілком справедливо ставлять у ряд замахів на ваше життя. Тому, якщо ви зникнете, залишивши записку, що справжні наміри злочинців від усіх приховали, що справа стосується вас особисто, що донька передала вам усно конкретні умови і пропозиції викрадачів, що вам необхідно зустрітися з ними для ведення переговорів і що ви можете не повернутися живим, вам повірять. Поліція, а за нею й преса, проковтнуть це. Дружина й донька не будуть уникати контактів з мас-медіа, навпаки, нехай продовжуються найнеймовірніші версії й плітки. Так з’явиться ваша димова завіса. Потім виникнуть докази вашої «трагічної загибелі» від рук мафії. А у вас тим часом буде нове ім’я і, бажано — нова зовнішність. Думаю, це ви зможете влаштувати. — Віта перевела подих, закурила. Селіді мовчав, вона заговорила знову: — Далі я не знаю, не розбираюся у вашому бізнесі, у всій системі... Та у вас поки що є час, аби обумовити з дружиною процес передачі всіх справ фірми. Смерть президента нікого не повинна застати зненацька. Звичайно, дружина й донька будуть у курсі всього плану і зіграють розгубленість, але місіс Селіді повинна впевнено підхопити естафетну паличку керівництва всією фірмою...

— Не кажіть мені, що повинна і чого не повинна робити місіс Селіді! — у голосі грека вчувалися дратівливі нотки.

— Пробачте... До речі, я тільки те й роблю, що вибачаюся перед вами... Я лише намагаюся скласти схему, якісь ескізи, пропозиції...

— Я все зрозумів. Зі своїми справами я спробую розібратися сам. І над вашою, гм, пропозицією подумаю.

— Я казала, що час у вас є. Але його не так багато.

— Досить порад! — Селіді підвищив голос. — І взагалі я не зобов’язаний вам вірити! Припустімо, я послав вас до бісової мами. Що тоді?

— Подібний варіант передбачено, — Віта залишалася незворушною, хоча подумки визнала, що на кілька хвилин Селіді вибив її з колії своєю різкістю і незалежністю, так просто залякати цю людину не вийде. — В такому разі ми здійснимо свій план без вашої згоди. До речі, ще один позитивний ефект операції «Викрадення» — ми продемонстрували, що дещо можемо, і ресурси фантазії невичерпні.

— А якщо я викличу поліцію?

— Тоді почнемо виконувати наш план просто зараз.

Діловий костюм дійсно робив руки скутими, але не настільки, щоб Віта почувала себе зовсім незграбною. Селіді не встиг простежити за всіма її руками, він зміг відзначити лише, що у цієї жінки дійсно котяча грація, вона навіть спідницю обсмикнула вивіреним рухом... А потім Віта опинилася в нього за спиною, потилиця відчула холод револьверної сталі.

— Зброя надійна, мозок вишибе, — промуркотіла Віта, її губи ледь торкалися його вуха. — Ми вийдемо ось так разом, нас пропустять, на вулиці чекає машина, вона завезе вас далеко, і це буде простіше за всі придумані плани, поліція й преса ковтнуть. І у вас просто не лишиться ні часу на роздуми, ні виходу, — вона забрала ствол від потилиці. — Переконалися?

Кондиціонери працювали справно, посилено охолоджуючи й без того холодний піт, що струменів по тілу Олександра Селіді.

— Гаразд, — вичавив він із себе. — Заберіть зброю... Продовжимо розмову.

Ні, Олександр Селіді не злякався. Хвилинна слабкість, навіть найстійкіший складе зброю, коли несподівано відчує потилицею револьверне дуло. Вони ще довго, більше години, гомоніли, із так званою міс Джонсон, і коли вона пішла, Селіді довго думав. І зробив несподіваний висновок: «Як я втомився!». Так, Олександрові Селіді виповнилося нещодавно п’ятдесят шість, вік для нормального мужчини невеликий, дехто в цьому віці двадцятирічних дружин заводить і робить дітей... Але Селіді справді відчув утому. І разом з тим — слабкість. У нього не було ані сил, ані бажання воювати. Йому хотілося нарешті спокою, і тут ця міс Джонсон права — спокою тепер йому не буде. Він заслужив елементарний людський спокій. Мав право на цей привілей. Привілей?

Так, доля давала йому шанс. Насира Танака півроку хоче приєднати до своєї імперії «Хронос Лімітед», це ще один крок у боротьбі економік США та Японії. Його аргументи досить вагомі, і при бажанні Селіді може продати — грубо, але правда! — японцям фірму й себе, жовтопикі таким чином домагаються впливу в Америці, навіть за рахунок скупки невеликих фірм і компаній та об’єднання під своїм дахом. У нього, Олександра Селіді, буде в такому разі одна умова: всі працівники його фірми повинні залишатися на своїх робочих місцях, інакше з японцями нема про що говорити. Не треба нервувати, містере Селіді. Просто він не допустить, аби його люди шукали засобів для існування. Хто буде платити за роботу: японці,

Відгуки про книгу Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: