Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха
Оголосили рейс із Лос-Анджелеса. Віта наперед дізналася, які літаки прибувають у першій половині дня, і походжала кілька годин, зустрічаючи вже третій літак. Вона була впевнена, що Лідія Селіді вилетить негайно, першим же найближчим зручним для неї рейсом, і що вона впізнає її у натовпі.
Вона впізнала доньку Селіді. Грецьке походження батька зробило її жіночу привабливість нестандартною, навіть по фотографії можна було помітити в рисах обличчя щось від античних скульптур. Речей у неї не було, лише шкіряний рюкзачок на правому плечі. Дуже добре.
Боковим зором Віта вловила рух у бік дівчини зліва від себе і побачила спортивного вигляду чоловіка, котрий швидкими кроками прямував до Лідії. Вона вочевидь впізнала його, помахала рукою і зупинилася. Віта, клацаючи підборами сильніше, ніж того треба при звичайній ході, рушила по діагоналі йому навперейми. Звичайно, чоловік трохи зупинився, аби пропустити кралечку і навіть провести поглядом її апетитну сідницю. Та Віта змінила напрям руху і в кілька кроків скоротила відстань між собою й Лідією.
— Ласкаво просимо додому, міс Селіді! Ваш батько доручив мені зустріти вас. Не дивуйтеся нічому, ходімте, — вона стисла дівчині лікоть.
Знайомий Лідії миттю опинився поряд.
— У чому справа, міс?
Він іще вагався, бути йому грубим із шикарною брюнеткою, вона ж явно не схожа на ґанґстера, мало що їй може бути треба. Віта розрахувала все точно, навіть його вагання, і ковбої роблять помилки, коли мають справу із представницями прекрасної статі. Антон виник за спиною чоловіка, не встиг той навіть стулити рота. Ліва рука Антона лягла йому на плече, права пригасла дуло до спини. Чоловік труснув головою.
— Не обертайтеся, — порадила Віта, міцніше стискуючи лікоть ошелешеної Лідії. — Не треба різких рухів. Постраждає тільки міс Селіді. Стійте на місці. Ходімте, Лідіє, на нас чекає машина, — вона повела дівчину за собою, відчула, як та починає пручатися, прибрала з обличчя ввічливу усмішку. — Це в інтересах вашого батька. Не слід опиратися, вашому приятелеві теж буде погано.
Лідія підкорилася, і вони пішли поруч, як двійко подружок. Антон сильніше притиснув дуло, вільною рукою схопив, мов лещатами, зап’ястя чоловіка. Той люто скреготнув зубами і щось промовив. Антон не знав англійської, тому замість відповіді зайвий раз ткнув супротивника дулом. Дочекавшись, поки Віта з Лідією зникнуть за дверима, він забрав зброю і відпустив американця. Той негайно повернувся до нього і без зайвих слів спробував дістати ребром долоні його горло. Антон вивернувся з-під удару, блискавично провів підсічку, а коли супротивник гепнувся на підлогу, рвонув до виходу, розштовхуючи людей і демонстративно привертаючи до себе увагу поліції і тих, хто може в подальшому виступити свідком. Жінки вже сиділи у машині, Віта за кермом, перелякана Лідія — поруч. Антон стрибнув на заднє сидіння, і Віта натисла на педаль газу.
Цього дня Олександр Селіді відмінив усі ділові зустрічі. Він очікував дзвінка від викрадачів негайно, одначе вони не давали про себе знати. Зазвичай у таких випадках дзвонять і перше, чого вимагають, — не звертатися до поліції, та не надійшло ніякої інформації, і Селіді почав панікувати. Хлопці з «Ґордон енд Браун» горіли бажанням діяти, тим більше що Леслі Ґордон особисто прагнув реабілітуватися. Зла на нього Селіді не мав, він сам не передбачав, що доньку просять приїхати для того, щоб викрасти в аеропорту. Хоча Ґордон правий, логіки тут немає. Раз вони виловили її телефон у Лос-Анджелесі, значить, могли знайти й адресу, тим більше що таємниці з цього ніколи не робилося. І могли викрасти її там тихцем, а не так нахабно і демонстративно, як у нью-йоркському аеропорту в присутності кількох десятків свідків. Може, вони таким чином демонструють силу? Чого їм треба? Чого домагаються?
Через дві години після пригоди Селіді зв’язався з поліцією, трохи пізніше — з ФБР. Та й вони далі опитування свідків і самого Селіді не просунулися. Ґордон зазначив, що викрадачка говорила з акцентом, та ця деталь нічого не дала. Кого здивує неправильна англійська в такому ноєвому ковчезі, як Нью-Йорк? Версія, що це все напряму пов’язане з недавнім замахом на Селіді, поки що нічим не підтвердилася. Зрозуміло, телефон поставили на прослуховування. Певна річ, по всьому місту розшукували червоного кольору «форд» і розіслали прикмети брюнетки-викрадачки. Далі — ніяких зачіпок. Тупик.
Від преси нічого не приховаєш, і вже у вечірніх новинах передавали інформацію про зухвале викрадення доньки відомого бізнесмена Олександра Селіді. Припущення робили найрізноманітніші. Фото Лідії телеканали демонстрували кілька разів, преса просила батька сказати кілька слів, але Селіді відмовлявся категорично, зате Клавдія, проігнорувавши позицію чоловіка, охоче виступила перед телекамерами, і мільйони американців побачили вбиту горем матір, котра зверталася до викрадачів із проханням не завдавати її доньці шкоди і зв’язатися з ними, батьками, вони готові до переговорів, а всіх громадян, усіх батьків та матерів Америки просила повідомиш будь-яку відому їм інформацію про її доньку, пов’язану із викраденням, обіцяла винагороду. Вже за годину після її виступу посипалися дзвінки. Абонента або признавалися в тому, що це зробили вони, чи навперейми запевняли, що бачили Лідію, причому в різних частинах Нью-Йорка. Само собою, всі повідомлення перевірялися. В результаті поліція затримала двох психічно хворих, з тих, хто охоче зізнається у чужих злочинах і відчуває себе небезпечним для суспільства бандитом, а також одного латиноамериканця, котрий зажадав грошей за інформацію наперед. Ті, хто начебто бачив Лідію, плуталися в свідченнях. В основному це були самотні нудьгуючі пенсіонери, що бажали хоч на кілька хвилин опинитися в центрі уваги. Всюди пусто...
Викрадачі не відгукувалися. Вночі Олександр і Клавдія Селіді не склепили очей. На ранок ситуація не змінилася. Вранішні теленовини усе ще подавали викрадення Лідії Селіді як одну з головних подій, не повідомляючи, щоправда, нічого нового. Натяки на «російську мафію» пробивалися, але уваги на цій темі ніхто особливо не акцентував, судовий процес, виграний греком, ще був пам’ятним. Ранкові газети не пасли задніх. Журналісти обривали телефон, Селіді лютував, але вимикати боявся — а раптом будуть якісь новини від викрадачів, адже нелогічно мовчати стільки часу. Газети, нічого не домігшись від Селіді особисто, взяли в облогу офіс «Хронос Лімітед», поліцію й ФБР. Випуски рясніли старими архівними фотографіями родини Селіді, біографічними довідками, журналістськими версіями. Тепер уже ігнорувати випадок замаху і не пов’язувати його з викраденням міг тільки хіба що дурень. І навіть після того, як Нью-Йорк загув, як вулик, викрадачі мовчали.
Ситуація змінилася після полудня. Жіночий голос сказав у трубку, що коли
