(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Вітаю! — промовив чоловік, займаючи місце за кафедрою. — На жаль, Роман Олександрович не зможе сьогодні провести у вас пару, він поїхав у відрядження. Але я із задоволенням проведу заміну. Як мені передав Роман Олександрович, ви зупинилися на базах даних.

У відрядження, він просто поїхав у відрядження. Наша розмова зважаючи на все знову відкладалася на невизначений термін, а в мене з кожним днем все менше рішучості. Мені дуже хотілося щось зробити вже зараз, бо наступного тижня я можу й не наважитися.

— Кость, а можна твій телефон, я Андрію хочу написати?

— Звичайно, — прошепотів брат у відповідь і простяг мені слухавку.

Сподіваюся, що пам'ять мене не підведе, і я зможу запам'ятати номер Романа.

Швидко пишу повідомлення братові, питаю, як у нього справи та коли він планує бути вдома. Озираюся на Костю, він спокійно записує лекцію і зовсім не дивиться на мене. Відкриваю список контактів та досить швидко знаходжу номер телефону Роми.

Олександрівський, яке все-таки гарне прізвище. Віддаю Кості телефон і швидко пишу номер у своєму блокноті, тому що я погано запам'ятовую цифри.

Після пари заходжу до вбиральні та не можу втриматися — одразу лізу в телефон. Вводжу номер у пошуку та розумію, що запам'ятала правильно, бо з аватарки на мене дивиться Рома. Фотографія зроблена на заході сонця, хлопець стоїть біля урвища і посміхається. Цікаво, хто робив це фото? Чоловік такий спокійний та розслаблений на ньому.

Не даючи собі часу та можливості передумати, швидко пишу повідомлення. Палець зависає над кнопкою надіслати. Катю, смикаю я саму себе, тобі треба знати, що відбувається. До того ж краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати ще більше.

Зробивши глибокий вдих, я натискаю кнопку відправити.