Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

Лісбет Саландер нахмурила брови. У ході слідства щось явно змінилося.

Вона увійшла в Мережу, прочитала спочатку газетні репортажі, а потім зайшла по черзі на жорсткі диски прокурора Екстрьома, Драґана Арманського та Мікаеля Блумквіста.

В електронній пошті Екстрьома з’явилося багато цікавих повідомлень, серед яких не останнє місце займав лист кримінального інспектора Яна Бубланськи, надісланий о 17.22. Він був коротким і містив убивчу критику вибраних Екстрьомом методів ведення слідства. Насамкінець він містив практично ультиматум, що включав такі вимоги:

а) негайно повернути кримінального інспектора Соню Мудіґ до складу слідчої групи;

б) змінити загальний напрям розслідування у бік пошуків альтернативного підозрюваного, винного у вчиненні вбивства в Енскеді;

в) почати серйозні пошуки невідомої особи на ймення Зала.

Зокрема, Бубланськи писав:

Звинувачення проти Лісбет Саландер ґрунтується на доказі, що все ще зберігає свою вагомість — відбитках її пальців на знарядді вбивства. Це, як ти сам добре знаєш, є доказом того, що вона тримала зброю в руках, але не доводить, що вона з неї стріляла, а тим більше не доводить того, що вона націлювала її на жертву. Зараз ми вже знаємо, що в цій драмі є й інші учасники, що поліція Сьодертельє виявила два зариті в землю трупи і відзначила ще одне місце ймовірного поховання. Складські приміщення належать двоюрідному брату Карла Маґнуса Лундіна. Все це досить ясно свідчить про те, що як би Лісбет Саландер не була схильна до насильства і який би не був її психологічний портрет, вона навряд чи може мати до цього відношення.

На закінчення Бубланськи повідомляв: якщо його вимоги не буде виконано, він буде змушений відмовитися від участі в розслідуванні, але не збирається робити це тихо. На це Екстрьом відповів, що Бубланськи може діяти на свій розсуд.

Ще більш несподівану інформацію Лісбет знайшла на диску Драґана Арманського. З короткого обміну посланнями з бухгалтерією «Мілтон сек’юриті» виявлялося, що Ніклас Ерікссон звільнений без попередження. Бухгалтерії належало виплатити йому вихідну допомогу і тримісячну зарплату як відшкодування за звільнення без попередження. Ще одне повідомлення, адресоване охороні, містило розпорядження зустріти Ерікссона на вході і супроводжувати до його робочого місця, де він повинен забрати свої особисті речі, а потім прослідкувати, щоб він покинув службове приміщення. Повідомлення, відправлене до технічного відділу, містило розпорядження про анулювання пропуску Ерікссона.

Але найцікавішими були повідомлення, якими обмінялися Драґан Арманський та адвокат «Мілтон сек’юриті» Франк Аленіус. Драґан питав, як найкраще захистити інтереси Лісбет Саландер у разі можливого арешту. Аленіус спочатку відповів, що «Мілтон сек’юриті» не зобов’язана втручатися, коли справа стосується колишньої працівниці, що скоїла вбивство: за таких умов втручання може тільки зашкодити підприємству. Арманський обурено відповів на це, що причетність Лісбет Саландер до вбивства поки що залишається відкритим питанням і що в даному разі йдеться про надання підтримки колишній працівниці підприємства, яку особисто він, Драґан Арманський, вважає ні в чому не винною.

Лісбет відкрила жорсткий диск Мікаеля Блумквіста і побачила, що він нічого не написав і востаннє вмикав ноутбук учора вранці. Тут не знайшлося ніяких новин.

Сонні Боман поклав папку на стіл для нарад у кабінеті Арманського і важко опустився на стілець. Фреклунд узяв папку, відкрив її і почав читати. Драґан Арманський стояв біля вікна і дивився на Старе місто.

— Здається, це останнє, що я можу вам надати. Від сьогодні мене виставили геть із слідчої групи, — сказав Боман.

— Не з твоєї вини, — утішив Фреклунд.

— Так, не з твоєї вини, — підтримав його Арманський і теж сів за стіл. Весь матеріал, поданий Боманом майже за два тижні, був зібраний у нього в окремій шухляді. — Ти добре попрацював, Сонні. Я розмовляв з Бубланськи. Він шкодує, що позбувся тебе, але через Ерікссона у нього не залишалося вибору.

— Нічого! Я зрозумів, що набагато краще почуваюся у нас у «Мілтон», ніж на Кунгсхольмі.

— Ти можеш підбити підсумок?

— Спробую. Якщо нашою метою було знайти Лісбет Саландер, то нас спіткала цілковита невдача. У роботі слідства було забагато метушні за відсутності єдиної направляючої волі, і не все, ймовірно, залежало від Яна Бубланськи…

— Ханс Фасте…

— Ханс Фасте — ще той тип! Але проблема не тільки в Хансі Фасте і зайвій метушні. Бубланськи слідкував за тим, щоб усе заплановане доводилося до кінця. Але Саландер дуже добре замітала за собою сліди.

— Твоє завдання полягало не тільки в тому, щоб затримати Саландер, — додав Арманський.

— Так, не тільки. І я дуже радий, що ми від самого початку не інформували Нікласа Ерікссона про друге поставлене переді мною завдання — служити твоїм лазутчиком і кротом і простежити за тим, щоб Саландер не постраждала безвинно.

— І що ж ти думаєш про це зараз?

— Спочатку я був твердо впевнений у її винності. Сьогодні вже ні. Відтоді з’явилося стільки суперечливої інформації…

— І що?

— …що я вже не міг більше вважати її головною підозрюваною. Я все більше схиляюся до тих припущень, які висловлював Мікаель Блумквіст.

— А це означає, що ми повинні знайти альтернативного злочинця. Почнемо все слідство спочатку, — мовив Арманський, наливаючи учасникам наради каву.

Лісбет Саландер переживала найжахливіший вечір у своєму житті. Вона пригадала ту мить, коли підпалила Залаченка в машині, — від тієї миті її покинули кошмари і вона відчувала внутрішнє звільнення. З роками на її шляху виникали інші проблеми, але тоді справа стосувалася її самої, і вона знала, як з ними впоратися. Тепер же йшлося про Міммі.

Міммі лежала в лікарні вся побита. Міммі ні в чому не була винна, вона ні до чого не мала жодного стосунку. Її єдиний злочин полягав у тому, що вона була знайома з Лісбет Саландер.

Лісбет проклинала себе. Її охоплювало відчуття провини. Вона приховала свою власну адресу і ретельно поклопоталася про те, щоб забезпечити власну безпеку, а потім поселила Міммі в своїй колишній квартирі, адреса якої була відома всім.

Як вона могла вчинити так легковірно? Це те ж саме, коли б вона сама побила її до напівсмерті!

Їй було до сліз тоскно від цих думок. Але Лісбет Саландер ніколи не плаче! Вона витерла сльози.

О пів на одинадцяту дійшло до того, що вона, охоплена неспокоєм, уже не могла всидіти у своїй квартирі. Вона надягла верхній одяг, вислизнула на нічну вулицю і пішки дісталася маленькими вуличками до Рінґвеґен, до Сьодермальмської лікарні. Вона хотіла піти до палати Міммі і пояснити їй, що все буде