Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

— Вони вийшли дуже різними. Але це інша історія. Матір Лісбет звали Агнета Софія Шеландер. Їй було сімнадцять років, коли вона зустріла Залаченка. Я не знаю подробиць про те, як вони зустрілися, але з того, що я знаю, я зрозумів, що вона була абсолютно несамостійною дівчинкою, тому стала легкою здобиччю для немолодого і досвідченого чоловіка. Він справив на неї велике враження, і, очевидно, вона закохалася в нього по самі вуха.

— Зрозуміло.

— Залаченко виявився дуже малосимпатичним типом. Адже він був набагато старший за неї. Я думаю, що він просто шукав поступливу жінку, і більше нічого.

— Гадаю, ви маєте рацію.

— Вона, зрозуміло, будувала різні повітряні замки, мріяла про майбутнє, але він був аніскільки не зацікавлений у шлюбі. Вони так і не одружилися, але в сімдесят дев’ятому році вона змінила прізвище Шеландер на Саландер. Очевидно, цим вона хотіла сказати, що вони — одна сім’я.

— Це в якому ж сенсі?

— Зала — Заландер.

— Мій Боже! — вигукнув Мікаель.

— Я все це зіставив незадовго до того як захворів. Вона мала право узяти таке прізвище, тому що її мати, бабуся Лісбет, дійсно носила прізвище Саландер. Подальші події показали, що Залаченко виявився закінченим психопатом. Він пив і жорстоко бив Агнету. Наскільки я це собі уявляю, все биття постійно відбувалося на очах у дітей.

Скільки Лісбет себе пам’ятала, Залаченко регулярно до них з’являвся. Іноді він надовго зникав, а потім знову виникав на Лундаґатан. І кожного разу все відбувалося однаково. Залаченко приходив задля сексу і для того, щоб п’янствувати, і щоразу справа кінчалася тим, що він всіляко знущався з Агнети. Лісбет Саландер повідомила такі подробиці, з яких видно, що йшлося не тільки про фізичне знущання. Він був озброєний, злобний і мав садистські нахили. Як я зрозумів, з роками це тільки посилювалося. У вісімдесяті роки все життя матері Лісбет проходило в постійному страху.

— Він і дітей бив?

— Ні. Доньки його, очевидно, взагалі не цікавили. Він їх майже не помічав. Коли приходив Залаченко, матінка відсилала їх до маленької кімнати і наказувала не виходити звідти без дозволу. Кілька разів він лупцював Лісбет або її сестру, але це були поодинокі випадки, головним чином якщо малі йому заважали або плуталися під ногами. Вся його злість була зосереджена на матері.

— Яка мерзота! Бідолашна Лісбет!

Хольгер Пальмґрен кивнув.

— Усе це Лісбет мені розповіла приблизно за місяць до того, як зі мною стався удар. Вона тоді вперше відкрито заговорила про пережите. Я саме задумав покласти край усім цим дурницям на зразок безглуздої судової постанови про визнання її недієздатною. Лісбет нітрохи не дурніша за нас з тобою, і я готувався подати до цивільного суду на новий розгляд її справи. Але тут стався удар… А отямившись, я побачив, що перебуваю тут.

Він розвів руками. У двері постукала доглядальниця і подала каву. Пальмґрен мовчки перечекав, доки вона пішла.

— У цій справі є речі, які мені незрозумілі. Агнеті Саландер доводилося звертатися до лікарні десятки разів. Я читав її медичну карту. Було цілком очевидно, що вона зазнає грубого фізичного насильства, тож мали б втрутитися соціальні служби. Але цього не сталося. Лісбет і Камілла залишалися в притулку, доки мати перебувала в лікарні, але як тільки її виписували, вона поверталася додому і все повторювалося знову. Це можна пояснити тільки так, що всі соціальні служби виявилися безсилими, а Агнета була надто залякана, тому могла тільки сидіти і чекати на свого мучителя. Потім дещо сталося. Лісбет називає це «Весь Цей Кошмар».

— Що ж сталося?

— Залаченко не показувався кілька місяців. Лісбет виповнилося дванадцять років. Вона вже почала думати, що він зник назавжди. Зрозуміло, це було не так. Одного разу він знову повернувся. Спочатку Агнета замкнула Лісбет із сестрою в маленькій кімнаті. Потім у них із Залаченком був секс. Потім він почав з неї знущатися. Йому подобалося її мучити. Але цього разу в замкнутій кімнаті сиділи вже не маленькі діти… Доньки реагували на це по-різному. Камілла панічно злякалася, що хтось дізнається про те, що відбувається в них удома. Вона витіснила все те, що сталося, зі свідомості і вдавала, що не помічає, як б’ють її матір. Після чергової огидної сцени Камілла виходила з кімнати й обіймала татуся, вдаючи, ніби нічого не сталося.

— Це був її спосіб захисту.

— Так, звичайно. Але Лісбет була з іншого тіста. Того разу вона зупинила биття. Вона вийшла на кухню, узяла ніж і всадила його Залаченку в плече. Вона п’ять разів ударила його лезом, перш ніж йому вдалося відібрати у неї ніж і стукнути кулаком. Рани були неглибокі, але крові пролилося багато, як із зарізаної свині, і він забрався від них геть.

— Упізнаю Лісбет!

Пальмґрен раптом засміявся.

— Еге ж! Ніколи не сварися з Лісбет Саландер! Її стиль поведінки — це якщо хтось погрожує їй пістолетом, самій озброїтися пістолетом більшого калібру. Через те я так жахливо боюся, думаючи про те, що може статися у зв’язку з нинішніми подіями.

— Це і був «Весь Цей Кошмар»?

— Ні. Після цього відбулися дві речі. І тут я нічого не розумію. Залаченко отримав досить важку травму, і йому довелося звернутися до лікарні. Це мало б стати причиною поліцейського розслідування.

— А замість цього?

— Замість цього, наскільки я можу судити, зовсім нічого не сталося. Лісбет стверджує, що до них приходив якийсь чоловік, який поговорив з Агнетою. Вона не знає, про що вони говорили і хто то був. А після його відвідин мати сказала Лісбет, що Залаченко все пробачив.

— Він пробачив?

— Так вона сказала.

І тут раптом Мікаель зрозумів, у чому річ. Це був Бйорк! Або хто-небудь з його колег. Їм треба було прибрати за Залаченком. Скотина чортова! Мікаель Блумквіст примружився.

— Ти що?

— Здається, я знаю, що сталося. І декому доведеться за це відповісти. Але кажіть далі!

— Залаченко не з’являвся кілька місяців. Лісбет чекала його приходу і підготувалася до нього. Вона щодня прогулювала уроки в школі й охороняла свою матір, бо жахливо боялася, що Залаченко її покалічить. Їй було дванадцять років, і вона відчувала відповідальність за свою матір, яка боялася піти до поліції і не наважувалася порвати із Залаченком, а можливо, просто не усвідомлювала всієї серйозності того, що відбувається. Але саме того дня, коли Залаченко знову з’явився, Лісбет була в школі. Вона повернулася саме тоді, коли він виходив з квартири. Він не сказав нічого і тільки розреготався їй