Хижа - Вільям Пол Янг

Мак не хотів сідати. Йому потрібно було хоч щось робити, щоб його не знудило. Очікуючи на погані новини, він і далі стояв.

— Ми дещо знайшли, втім… нічого обнадійливого.

Мак шукав правильні слова.

— Ви знайшли Міссі? — це було запитання, на яке він не бажав чути відповіді, але її все ж таки конче необхідно було одержати.

— Ні, Міссі ми не знайшли, однак дещо виявили в хижі, – зробивши паузу, Сем підвелася: — Хочу, щоб ви пішли зі мною та подивилися. Нам потрібно знати, чи ця річ… — вона зупинилася, та було надто пізно, — належала вашій доньці.

Мак опустив очі додолу. Він почувався розбитим дідуганом, який прожив мільйон років і мріє якнайшвидше перетворитися на камінь.

— О, Маку, мені так прикро, — вибачилася Сем, звівшись на ноги. — Якщо хочете, ми можемо піти на розпізнання пізніше. Я просто думала…

Мак не міг відвести погляду від підлоги, докладаючи чималих зусиль, щоб не розридатися. Він відчував, що ось-ось зірветься.

— Зробімо це зараз, — пробурмотів він ледь чутно. — Я хочу знати все, що повинен знати.

Віковскі, напевно, подала знак іншим, оскільки Мак, втративши здатність щось усвідомлювати, несподівано відчув, як його взяли під руки. Еміль і Томмі повели його за агентом стежкою до хижі. Троє дорослих людей, тримаючись за руки в особливому вияві чоловічої солідарності, прямували назустріч найгіршому жахові свого життя.

Один із криміналістів відчинив двері, пропускаючи їх усередину. Завдяки потужному генератору, кожен закуток кімнати був яскраво освітлений. На стінах висіли полички, у центрі стояли старий стіл і кілька стільців. Одразу помітивши річ, яку мав упізнати, Мак упав на руки друзів, нестримно ридаючи. На підлозі біля каміна лежав розірваний і залитий кров’ю червоний сарафан Міссі.

* * *

Наступні кілька днів і тижнів перетворилися для Мака на низку виснажливих розмов із представниками правоохоронних органів і преси. У голові крутилася церемонія поховання з маленькою порожньою домовиною, безкінечне море сумних людських облич, і жоден із присутніх не знав, що сказати. Упродовж кількох цих тижнів Мак почав повільно й болісно повертатися до повсякденного життя.

Убивця Сонечок, здається, одержав свою п’яту жертву – Меліссу Енн Філліпс. Як і в попередніх провадженнях, правоохоронці не виявили тіла дівчинки, хоча пошукові загони кілька днів прочісували ліс навколо хижі. Злочинець знову не залишив ані відбитків пальців, ані зразків ДНК. Узагалі ніяких речових доказів, окрім шпильки. Можна було подумати, що це не людина, а привид.

Час від часу Мак намагався абстрагуватися від болю й горя, принаймні в родинному колі. Вони втратили сестру й доньку, але залишити їх ще й без батька було б неправильно. Хоча ця трагедія торкнулася кожного, найбільше вона вразила Кейт: дівчина заховалася в себе, як черепаха в панцир. Складалося враження, що вона визирає назовні лише тоді, коли почувається в цілковитій безпеці, що траплялося дедалі рідше. Мак і Нен дуже хвилювалися, однак не могли добрати слів, щоб зруйнувати стіни, які вона звела навколо свого серця. Спроби порозмовляти перетворювалися на односторонні монологи, слова наче відскакували від її скам’янілого обличчя. Можна було подумати, що в її душі щось померло і, розкладаючись, інколи виривалося назовні у вигляді гірких слів або байдужого мовчання.

Джош почувався краще, частково завдяки листуванню з Ембер. Телефонний дзвінок чи лист із електронної пошти приносили йому розраду, бо Ембер завжди давала йому можливість виговоритися. До того ж він закінчував середню школу, що також змушувало думати про майбутнє.

Великий Сум зійшов на всіх, чиє життя було пов’язане з Міссі, впливаючи на кожного по-своєму. Мак і Нен намагалися пройти випробування разом, трагедія навіть зблизила їх. Із самого початку Нен дала зрозуміти Макові, що аж ніяк не звинувачує його в тому, що сталося. Однак йому знадобилося значно більше часу, щоб повірити в це.

Так легко було скотитися в безодню відчаю, захопившись грою в припущення. Якби він тільки не брав дітей із собою, якби він не дозволив їм позичити каное, якби вони поїхали додому на день раніше, якби… якби… якби… Тоді б нічого не сталося. Той факт, що він не зміг навіть поховати тіло Міссі, означав для нього повне банкрутство як батька. Думка, що її тіло досі лежить в лісі, переслідувала щодня. Тепер, через три з половиною роки, Міссі офіційно вважалася загиблою. Життя ніколи не стане повноцінним без неї. У ньому завжди залишатиметься пустка.

Трагедія поглибила тріщину у взаєминах Мака з Богом, але він постійно ігнорував це відчуття відчуженості. Натомість намагався набути стійкої, не заснованої на почуттях віри. Хоча він знайшов у цьому певне підбадьорення та мир, нічні жахи, коли ноги застрягали в багнюці, а беззвучні крики не могли врятувати Міссі, не припинялися. Згодом погані сни стали турбувати не так часто, повільно поверталися радісні моменти, втім почуття провини не зникло.

Тому лист від Тата з проханням повернутися до хижі був для нього чимсь надзвичайним. Хіба Бог пише листи? І чому саме хижа — символ його найбільшого болю? У Бога мусять бути кращі місця для зустрічей. Промайнула жахлива думка, що це вбивця глузує з нього, виманюючи з дому, щоб його сім’я залишилася беззахисною. Можливо, це просто злий жарт? А до чого тоді підпис «Тато»?

І хай як намагався, Мак не міг відкинути безглуздого припущення, що дивний лист надійшов від Бога, хоча це зовсім не узгоджувалося з його теологічною освітою. У семінарії навчали, що сьогодні Господь не спілкується з людьми безпосередньо, а наказує їм слухати й жити за Святим Письмом, розтлумаченим так чи інакше. Божу волю можна дізнатися тільки з паперу, який, відповідно, розшифровується уповноваженими на це людьми. Здавалося, безпосереднє спілкування із Всевишнім було прерогативою минулих поколінь, натомість освічені люди сучасності пізнають Бога за посередництва підготовлених фахівців. Ніхто не шукає послань від Бога в поштових скриньках, лише в книжках, особливо зі шкіряними палітурками й позолоченими сторінками.

Що довше він думав про це, то більш спантеличеним і роздратованим ставав. Хто прислав кляту записку? Бог, убивця чи просто жартівник? Що вона означає? Хоч з якого погляду він на неї дивився, складалося враження, що хтось із ним грається. Зрештою, яка взагалі користь іти за Богом? Подивіться, до чого це призвело.

Незважаючи на гнів і депресію, Мак усвідомлював, що потребує відповідей. Він зайшов у глухий кут, а молитви й співи під час недільних богослужінь більше не торкалися його серця, якщо вони взагалі коли-небудь справляли на нього враження. Усамітнена духовність, здавалося, нічого не змінює в житті знайомих йому людей, окрім хіба що Нен. Можливо, Бог справді любить її. Вона не була така ексцентрична, як він. Мак утомився від Бога й релігії, від усіх релігійних клубів, які насправді нічим не відрізнялися від соціальних і не приносили реальної користі. Так, він прагнув глибини. Він був готовий отримати навіть більше, ніж сам уявляв.

5. ЗДОГАДАЙСЯ, ХТО ПРИЙДЕ НА ВЕЧЕРЮ