Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Ого, Сонь! Оце ви даєте! - Захоплюється Женька, коли я сідаю на місце з гучно стукаючим серцем. - Я думала, що цілуватися на публіку ви не будете.

- Перестань, — шиплю у відповідь.

У мене тремтять руки, тож подруга замість мене наповнює склянку апельсиновим соком. Я роблю кілька жадібних ковтків навмисно не повертаючи голову у бік Ярослава. Він сидить праворуч за кілька десятків сантиметрів від мене.

Ми щойно цілувалися. На очах у юрби. З глузду з'їхати! Мені дуже хотілося, щоб присутні в залі гості зникли, і ми залишилися вдвох. Тільки він і я. Його теплі губи на моїх губах. Його дотики та запах. Все було настільки ідеальним, що не хотілося закінчувати.

Боже, адже я збожеволіла, якщо дозволяю собі знову обманутися на рахунок Яра. Пам'ятається, що на своє вісімнадцятиріччя я теж чомусь розгледіла в його діях якусь симпатію та інтерес. Дорога ювелірна прикраса, явно зроблена під замовлення. Декілька поглядів у мій бік. І все цього досить. Я попливла.

- Ні, правда, Сонь! Мені здається, що ти йому дуже подобаєшся… — не відстає Женька. – Хіба може бути інакше? Ти в мене ось яка красуня і розумниця!

- До того ж кульгава. Ось вже подарунок для чоловіка.

- Та ну тебе! Нога твоя загоїться - по полю бігати з ракеткою будеш, як і раніше. Це я тобі гарантую.

Я трохи притискаюся до подруги, вона обіймає мене за плечі.

Ми з Женею знайомі зі школи. Щоправда, потоваришували не відразу. Я була новенькою, а вона лідером і першою красунею класу. Висока, світловолоса, з величезними блакитними очима на пів-обличчя. Я майже ні з ким не спілкувалася, але хлопчик, який тоді подобався Жені, підсів до мене за парту і став виявляти знаки уваги. Ми були такими дітьми! Адже я не знала всієї багатостраждальної історії Жені, тому включилася у спілкування з однокласником, який першим прийняв мене до колективу.

Він тягав мені тістечка з буфету, частував цукерками і давав списувати контрольні. Через короткий час терпець у Жеки урвався. Вона підійшла до мене на перерві і завела сувору розмову про те, що я нахабно відбиваю у неї хлопця! Слово за слово, ми почали штовхати один одного. У цей момент до класу увійшла вчителька, окинула нас невдоволеним поглядом та змусила робити прибирання після уроків.

Перші півгодини ми драїли парти мовчки. Спочатку я дико злилася, тому що штовхалася Женька досить боляче. До синців! Втім, я теж не відставала та давала здачі. Але потім спробувала стати на місце однокласниці і трохи остигнула. Я жах як не любила конфлікти, тому першою запропонувала Жені перемир'я. Вона несподівано відразу погодилася і після прибирання класу покликала до себе в гості. Виявилося, що у нас досить багато спільних інтересів та тем для розмов. З тих пір ми були не розлий вода. Сиділи за однією партою, потім вступили до одного і того ж вузу.

***
Я розумію, що справи кепські, коли таблетка знеболювального починає "відпускати". Ногу тягне з такою силою, що складно всидіти на місці. Це не залишається поза увагою мого чоловіка. Цікаво, я звикну колись до нового статусу? Чи краще не варто?

- Соня, — звертається до мене Яр.

Я вимушено повертаюся до нього. Дивитись у вічі не наважуюся, бо все ще свіжі спогади про те, як він мене цілував. Приголомшливо-приємно і в той же час наполегливо і пристрасно. Я відчувала від нього потужну енергетику і просочувалася нею.

- Як себе почуваєш? - Запитує Жаров.

- Все добре. Просто тут душно. Я провітруюся, гаразд?

Вхопивши Жеку за руку, прошу подругу вийти зі мною на веранду. Я майже не йду, а стрибаю. Не можна себе так мучити, бо подібними витівками посилюю ситуацію. Потрібно лягти у горизонтальне положення і до ранку все пройде. Напевно.

На веранді до нас приєднується добрий друг Яра та Влада – Арсен. Він бачить, що я трохи замерзла, тому накидає мені на плечі піджак. Розмовляє ні про що. Палить. Зрідка кидає на мене дивні погляди. Як тільки Жека відходить, щоб відповісти на телефонний дзвінок, він зав'язує зі мною досить болісну розмову про брата.

- Є якісь новини, Сонь?

- Поки що ніяких, — знизую плечима.

Вітер тільки посилюється і тріпає мою нещодавно ідеальну зачіску.

- Але ж прогнози дають на те, що Владос живий?

- Він вважається зниклим безвісти, тому прогнози, безумовно, є, і вони досить хороші.

Я роблю глибокий вдих і ледве стримуюсь, щоб не розплакатися. Життя в постійній невизначеності в якийсь момент перетворюється на тортури. Важко. Нестерпно складно перебувати у підвішеному стані. Кажуть, що людина легше переносить біль, ніж невизначеність, бо біль хоча б не викликає сумнівів. Але у випадку з братом я готова терпіти, чекати і мучитися. Аби тільки знати, що він живий.

- Ти б поспілкувалася ще раз із командиром та товаришами по службі.

- Я спілкувалася! І неодноразово! Хочеш сказати, що мало роблю?

Арсен примружується і робить глибоку затяжку. Мені здається чи він знущається?

- Вибач, я хочу піти.

Справді, хочу. Тому що нога починає тягнути з такою силою, що я здається, готова здатися і заявити про закінчення вечора.