Не кохай мене - Ольга Джокер

До болю прикусивши нижню губу, намагаюся стримати сльози, але у мене не виходить. Двері у ванну зачиняються, я залишаюся одна. З грудей рвуться гучні ридання, у ванній шумить вода. Я не так собі все це уявляла! Наше весілля та першу шлюбну ніч! Ярослав справді цілував мене приголомшливо-приємно та пристрасно. Настільки, що я на мить повірила, ніби він хоча б щось до мене відчуває! Ні, я, звичайно ж, не чекала від Жарова палкого кохання, але як мінімум тепла і краплю поваги.

Він повертається до спальні через п'ять хвилин. По пояс оголений, по грудях та животі стікають краплі води. Ярослав кидає на мене повний іронії погляд. Адже я, як і раніше, під ковдрою. Плачу, шморгаю носом. Не повністю оголена. Жаров знав, що я не зроблю нічого з того, що він просив.

- Так краще. Не знаходиш?

- Іди… йди до біса, Яр!

Обурившись, я кидаю в нього подушку. Жаров спритно відвертається, глузливо на мене дивиться.

Ненавиджу!

Накинувши на вологе та розпарене тіло сорочку, Ярослав тягнеться до піджака. Він що… Іде? Прямо зараз? Чорт, ні! Тільки не це! У горлі утворюється колючий ком. Я не можу ні видихнути, ні вдихнути. Здається, ніби мене розриває навпіл.

Гості, які залишилися на ніч у готелі, зараз побачать, що молодий чоловік залишає свою дружину та їде. Просто тому, що не любить. Просто тому, що лише пообіцяв поставити її на ноги.

Просто тому, що, крім жалю, нічого до неї більше не відчуває.

***
Проходить година чи дві, але заснути не вдається. Біль у нозі вщухає, тому що, на власний жах, я випиваю ще одну таблетку знеболювального.

Прекрасно. Просто чудово. І як мені поводитися далі? Що казати Ярославу, коли він повернеться? Якщо він взагалі, звісно, ​​планує прийти. Я відчуваю себе вбитою і розчавленою, начебто мені в обличчя сказали, що я недостойна. Ні близькості, ні кохання. Якщо метою Жарова було вкотре вказати на моє місце, то йому це вдалося. У цей час я не відчуваю до нього нічого, крім задушливої ​​злості та люті. І це добре. От би так і надалі.

Вставши з ліжка, я прямую у ванну, щоб змити з себе макіяж. Навіщо бути красивою? Для кого? Для чоловіка, який покинув мене першої ж ночі? Хай іде до біса! Не хочу його більше бачити!

Холодна вода трохи приводить до тями. Я змиваю косметику, витираю обличчя серветками. І в цей момент чую клацання вхідних дверей. По хребті скочуються крапельки поту.

Тяжкі кроки повільно міряють кімнату, потім зупиняються біля дверей, що веде до ванної кімнати. Мені здається, що моє бідне серце лусне як повітряна кулька від перенапруги. Де він був? Що думав?

Ярослав натискає на ручку і показується у дверному отворі – я бачу його у відображенні дзеркала. Трохи стомлений, розслаблений. Він спирається плечем об стіну, схрещує руки на грудях і ковзає по мені тим самим дивуючим поглядом. Я без сукні, в одній білизні. Ярослав перший із чоловіків, хто бачить мене у подібному вигляді.

- Ти в мені дірку пропалиш, - вимовляю спокійно і викидаю в урну серветки.

Ярослав робить кроки назустріч і зупиняється майже стикаючись грудьми з моєю спиною. Він гарячий. І дуже високий у порівнянні зі мною.

- Поговоримо?

- На жаль, уже пізно. Я спати збиралася.

Жаров упирається долонями в білу раковину таким чином заключаючи мене в кільце своїх рук. Його груди важко здіймаються, погляд темніє. Я перестаю дихати і не рухаюсь. Власний вигляд у відображенні нагадує полохливого зайця.

- Я тебе зовсім малою пам'ятаю. Смішною, балакучою, часом настирливою, — усміхається Яр. — З того часу багато часу минуло. Ти зараз дуже гарна, Сонь. Вилікуєшся, ось побачиш. Все як раніше стане. І в спорт повернешся, і на навчання. Я у всьому допоможу. Не закохуйся тільки в мене, будь ласка. Я не оціню.