Не кохай мене - Ольга Джокер

Яр робить ковток алкоголю і погляд не відводить. Ковзає очима по моїй фігурі. Оцінює. Цікаво, чи він думає про те, що відбудеться між нами вночі? Чи уявляє мене без одягу? Я його так. Постійно.

Я маю сміливість кокетливо підморгнути Жарову і відразу відвернутися. Щоки палають, у горлі пересихає. Щойно закінчується пісня, як я повною мірою відчуваю, що танцювати, мабуть, не варто. Але якби відмотати час тому, я вчинила б так само, аби Ярослав ще раз окинув мене тим самим збуджуючим фантазію поглядом.

Повернувшись до столу, я залпом осушую келих із соком.У залі яскравіше запалюється світло, і гості розходяться своїми місцями. Якийсь усмерть п'яний чоловік починає вигукувати: «Гірко!». Я гублюся, бо цього не мало бути в сценарії. Ніяких безглуздих вульгарних конкурсів та прохань поцілуватися перед гостями.

Я дивлюся на маму, яка, будучи під дією алкоголю, радісно плескає у долоні. Потім переводжу погляд на вітчима, Галю та численних подруг, які ніби не вірять у те, що мене взагалі можна за щось полюбити.

І тут же відчуваю, як теплі долоні опускаються на мою талію.

- Ми можемо закінчити свято цієї хвилини, — чую жаркий шепіт над скронею.

Обернувшись, помічаю за спиною Яра. Дивлюся йому в очі. Прикинься, що мене можна кохати і хотіти. Хвору та безпорадну. Зламану, але поки що живу. Будь ласка.