Українська література » » Нездоланний - Лі Чайлд

Нездоланний - Лі Чайлд

---
Читаємо онлайн Нездоланний - Лі Чайлд

Вествуд запитав:

– То ось ким я є?

– Ні, я лише намагаюся вас підбадьорити. Ви думаєте лише про права на книгу.

– Не лише про це.

– В будь-якому випадку залишайтеся тут.


Ричер та Ченґ пішли назад до будівлі та заповзли всередину. Отвори, крізь які проникало сонце, утворювали велике сузір’я. Більшість із них були на великій висоті. У Ричерового вищого за зростом брата могли б тут виникнути проблеми. Проте самому Ричерові це не загрожувало б, та й Ченґ була б у безпеці. Ще один патрон пройшов крізь стіну, гуркіт, удар, ще один промінь світла, високо і далеко ліворуч, іще один невиграшний квиток для противника.

Ричер сказав:

– Якщо вони справді стріляють навмання, то всі місця підходять. Навіть ті місця, по яких уже відбувся удар.

Він приклався оком до отвору та примружився. Тоді заговорив трохи викривленим голосом через те, що його щока була притиснутою до дощок:

– Ми повинні побачити спалахи їхніх дул. Тоді ми зможемо їх вистежити і вигнати звідси. Я хочу, щоб вони тікали з цього місця.

Ще один патрон пройшов крізь стіну, гуркіт, удар, сонце. Ідеальна висота, проте на десять футів правіше ніж потрібно.

– Я бачу одного з них, – сказав Ричер.

Пил у повітрі. Він припав до дощок. Вони чекали. Ще один патрон. Гуркіт, удар, сонце. Вище і лівіше. Ричер відступив від стіни. Він сказав:

– Бачу їх обох. Вони обидва в одному місці. У задньому куті їхньої «кіностудії». Приблизно за сто десять футів звідси. Вони по черзі виглядають з-за кута, здіймаючи свої рушниці. Наче у фільмі про морських піхотинців. Один із них – це свинар, а в іншого така зачіска, як у ведучого прогнозу погоди на телебаченні.

– Ми можемо їх дістати звідти?

– Ми можемо витратити один магазин на те, щоб змусити їх замовкнути на хвилину. Так ми зможемо перебігти до переднього кута «кіностудії».

– І що далі? Прокрадатися від одного кута до іншого? З переднього боку до заднього? Це надто довгий шлях. Будівля прямокутна. І більшість будинків також.

– Піхотинці пройшли б крізь будинок. Вони б вийшли через задню стіну. Ось для чого існує протитанкова зброя.

– Що ми будемо робити?

– Ми ризикнемо. Ми зачекаємо, поки вони мінятимуть магазин.

Ченґ сказала:

– Це не надто хороший план.

– Тобі б не сподобався надто хороший план.

– Ти зараз виправдовуєшся переді мною?

– А ти думала.

– А який надто хороший план?

Його голова знову заболіла. Він сказав:

– Це згода з дияволом. Він гарантує одне, проте не більше. Інший тип утече. І крім того, це буде не надто приємно.


Ричер вистрелив першим, тому що Ченґ була швидшим бігуном. Він зупинився між відчиненими дверима та прицілився на задній лівий кут студії, піднявши зброю приблизно на дві третини висоти, і побачив осколки від свого пострілу, проте цього було недостатньо для цілих двох секунд. Але це їх на якусь мить зупинило. Ченґ перейняла від нього естафету, зарядивши тридцятьма патронами із магазина, повний автомат, цілі дві секунди, а тим часом Ричер побіг до ближнього переднього кута будівлі, де перезарядив зброю, і почав стріляти вздовж будівлі, від одного кута до іншого, витративши ще один магазин, поки до нього приєдналася Ченґ, притискаючись до нього та відновлюючи дихання.

– Ти готова? – запитав він.

Вона не відповіла. Вони ковзнули у двері студії. Передпокій. Запах. Невеличка кухня із глечиками та пляшками води. Вони почали чекати.

А тоді вони раптом почули звук. Один із типів підбирався до кута будівлі. Як у фільмі про морських піхотинців. Вони досі чекали.

Потім вони почули постріл. Цілились у тепер уже порожню і тепер уже віддалену від них будівлю. Можливо, влучили, а може, й ні. У будь-якому випадку Ричер визирнув з-за дверей студії та вистрелив у відповідь, витративши півмагазина. Жодних очікувань. Жодного часу на вироблення якоїсь стратегії. Але для повідомлення часу достатньо.

«Ваші противники тепер у цьому будинку. Просто там, де ви робите свої справи».

Ричер та Ченґ відступили назад, позадкували повз ванну кімнату, позадкували повз фартухи, позадкували через двері в кінці коридору. Світло досі горіло. Жінка в білому досі була там. Вона не рухалася. Вони стояли, дивлячись в інший бік, наче оператор, який повернувся для того, щоб відповісти на запитання.

Вони почали чекати. Мисливці стали самі здобиччю. Їхня жертва заманювала їх у пастку. Вони повинні були тепер з’явитися тут, пробравшись у цей вузький освітлений коридор один за одним. Це наче підійматися мотельними сходами по двоє в ряд. Відступні гроші підказували їм не йти туди. Ніколи. Проте вони все одно

Відгуки про книгу Нездоланний - Лі Чайлд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: