Нездоланний - Лі Чайлд

– Не жіноча робота?

Ричер усміхнувся. Він подумав про жінок, яких він знав.

– Це лише особисте, – відповів він. – Просто звичка.

– Як ми це зробимо?

– Я приверну його вогонь до себе. Він не влучить жодного разу, я тобі обіцяю. Коли в нього закінчаться патрони, я його приберу. Тим часом, ти підбіжиш до нього ближче, і якщо я не влучу в нього, це зробиш ти.

Ченґ сказала:

– Ні, ми обоє привернемо його вогонь на себе. Ми зробимо це разом.

– Це нерозумно.

– Мені байдуже. Ми зробимо це так.

Вони вийшли зі свого сховку. Той тип був досі там. Сам-один серед безмежного простору. Джинси, волосся та рушниця М16. За шістдесят футів від них. Ченґ націлила на нього свою зброю, заплющивши одне око. Ричер стояв прямо, розвівши руки в боки, дивлячись на небо. Рушниця звисала догори дриґом з його вказівного пальця. Зроби свій найкращий постріл! І противник зробив. Він підняв свою рушницю, зафіксував її, прицілився та вистрелив. І не влучив. У жодного з опонентів.

Ченґ вистрелила у відповідь. Лише один постріл. Використана гільза ляснула в повітрі. Проте вона не влучила. Чоловік відійшов. П’ять незграбних кроків назад. А тоді десять. Ченґ знову вистрелила. Іще одна використана гільза розсікла повітря. Ще один промах. Пагони пшениці довкола рухалися хвилями, важко, повільно і тихо. Чоловік підняв свою рушницю. Але він не зробив пострілу.

Ченґ запитала:

– У нього закінчились патрони?

У Ричера боліла голова. Він відповів:

– Він не знає. Він втратив їм рахунок. Як і я.

Тоді він усміхнувся і запитав:

– Ми почуваємося везунчиками?

І тоді він підвів свою рушницю. Два руків’я, тримати було легко, і робив він це водночас твердим і ніжним рухом. Фокус на прицілі й розмитий задній план. Він моргнув. Фокус у нього таки був, проте не надто детальний. Плюс він відчував мізерне тремтіння в руках. Та й у цілому тілі. «Труднощі з координацією, рухами, пам’яттю, зором, мовленням, слухом, контролем над емоціями та мисленням».

Він опустив свою зброю. Після того сказав:

– Нам слід підібратися ближче.

Вони надолужили ту відстань, на яку відступив їхній противник. Неспішно та спокійно. Низька частота серцебиття, дихання нормальне. Чоловік відступив іще на десять кроків. Джинси та волосся поволі відступали назад, у напрямку свинарника.

Ричер та Ченґ підійшли ближче. Сморід був жахливим. Проте кращим, ніж у «кіностудії». Чоловік відступив іще на десять кроків. І міцно притиснувся до огорожі, що вела до свинарника. Ричер та Ченґ зупинилися. Противник підвів свою зброю. А тоді знову її опустив. Він стояв біля огорожі, лише один, жердини огорожі були за його спиною, усе це було таким безглуздим та мізерним у цій порожнечі. Сонце було високо на півдні. Далеко позаду чоловіка в джинсах свині вийшли з-під свого укриття. Товсті та гладкі, вони виблискували багнюкою. Кожна завбільшки із фольксваген.

Ричер підійшов ближче. Ченґ не відставала від нього. Чоловік кинув рушницю та підвів руки. Ричер підійшов ближче. Ченґ не відставала від нього. П’ятдесят футів. Сорок. Тридцять. Двадцять футів. Руки противника були підняті вгору.

У небилицях, які зазвичай розповідають біля вогнища, завжди відбувається ще коротка розмова. Тому що поганцю потрібно розповісти, чому він має померти. Ричер нічого не сказав. Небилиці небилицями, а вони зараз у реальному світі. Але противник заговорив першим. Він сказав:

– Їхні життя були лише розплатою. Я певен, ви це бачите. Вони самі їх віддали. Вони прийняли рішення. Їх уже не існувало. Вони перейшли в моє користування. І вони отримали те, що хотіли. У результаті.

Ричер відповів:

– Я не думаю, що вони отримали те, що хотіли. Це не схоже на Святий Грааль.

– Це ж лише година чи дві. На самому кінці. Власне, навіть після кінця, якщо бути точним. Вони прийняли своє рішення.

– Скільки годин ви витратили на те, щоб заморити того хлопця до смерті? Чи то була дівчина?

Чоловік нічого не відповів. Ричер сказав:

– Одне практичне запитання.

Чоловік підвів очі.

– Де тіла?

Він нічого не відповів. Проте він озирнувся назад. Рефлекторно. Мимохіть. Він поглянув на свиней. Ричер запитав:

– То чому ж ви тоді закопали Ківера?

Чоловік відповів:

– Свині того дня вже поїли.

Ричер нічого на це не сказав. Чоловік продовжив:

– Це було персональне замовлення з Японії. Чудовий варіант. Усе, що я роблю, – це задовольняю чужі потреби. Ви не можете звинувачувати мене за смаки інших людей.

Ричер нічого на це не