За браком доказів - Кріс Тведт

— Ну, не знаю, Бренне, — сказав інспектор Ельдар Нурайде.

Він доволі приязно привітався, подякував за приємно проведений час на «новосіллі» нашої новоствореної контори, але тепер, поклавши долоню на стос документів, дивився на мене з підозрою.

— Як я розумію, адвокатом звинуваченого є Сюнне Берґстрьом.

— Так було спочатку. Але ми партнери і вважаємо, що ліпше мені взятися за цю справу. Розподіляти роботу всередині фірми з огляду на доцільність — звична практика.

Нурайде я, здається, не переконав. Воно й не дивно, бо адвокатське доручення є персональним дорученням.

— Не знаю, — повторив він, замислено чухаючи підборіддя.

— Гадаю, ви захочете допитати звинуваченого якнайшвидше. Адвокат Берґстрьом змогла б підтримати клієнта на допиті не раніше, як за два тижні.

Нахабна брехня, але Нурайде не міг цього знати.

— У такій серйозній справі найважливіше, щоб Маґнус Саннторв під час допиту мав захист, — вів я далі. — Якщо я його не вдовольнятиму, він завжди зможе змінити адвоката.

Інспектор усе ще вагався.

— Зателефонуй Бірґерові, поцікався його думкою, — сказав я, безсоромно розігравши всі карти, які мав у запасі.

Нурайде зітхнув і неохоче підсунув мені теку з документами.

— Чоловік, без сумніву, непередбачуваний, тож мені зовсім не хочеться допитувати його без присутності адвоката. А ти нічим не гірший за інших.

— Ні, я ліпший! — я похапливо схопив документи, доки він не передумав, поклав їх у портфель і підвівся. — Доки піду, маю ще до тебе запитання. Що ви зробили з Маґнусом Саннторвом?

— Не розумію…

— Він лежить в лікарні, у Гаукеланні. Припускаю, що він чинив опір при затриманні, і ви його покалічили.

Нурайде аж скипів від обурення. Під короткою стрижкою видно було, як почервоніла шкіра.

— От як це на тебе схоже! Відразу наїхати на поліцію і звинуватити в побитті свого клієнта!

— Що ж тоді сталося? Невдала спроба самогубства? — саркастично поцікавився я.

Ельдарові Нурайде урвався терпець.

— Маєш папери, докопуйся сам! А мені треба працювати…

Минула дев’ята. У приймальні темно й тихо. Я відразу подався до свого кабінету, зручно вмостився і взявся переглядати документи. Теку з фотографіями відклав набік. Спершу погортав звіти і свідчення.

Маґнус Саннторв не намагався накласти на себе руки, Нурайде казав правду — не поліція завдала йому поранень. Перший патруль, який прибув на місце злочину, знайшов його без свідомості з жахливою раною на голові. Найімовірніше, батько Маґнуса, Сіверт Саннторв, попри три кулі в тілі, знайшов у собі сили вчинити опір і вдарив сина сокирою. А потім стік кров’ю.

Я читав далі, намагався укласти собі картину місця злочину, перш ніж братися до фотографій. З досвіду знав, що ліпше підготуватися психологічно заздалегідь.

Від стриманого кахикання за спиною я аж підскочив на стільці.

— Господи! Ти мене налякав!

Бірґер Біркгауґ усміхнувся. На мить я побачив, який вигляд він міг мати в дитинстві.

— Вибач, я не навмисне!

— Я навіть не почув, як відчинялися вхідні двері.

— Не дивно! Я тут був ще до твого приходу, Мікаелю.

— Он як? У приймальні було темно.

— Та я не знайшов вмикача, — зніяковіло пояснив він.

Тепер настала моя черга всміхатися.

— Я тобі покажу, де він. А чого це ти припхався на роботу в суботу?

Бірґер знизав плечима.

— Я часто не маю чого вчепитися, тож моя дружина рада збутися мене з дому хоч на кілька годин. А ти чим так пильно зайнятий, що навіть мене не помітив?

— Вбивствами в Далгаймі.

Бірґер здивовано звів угору брову.

— Тобі передали цю справу?

Я кивнув.

— Так.

— Жахливий злочин! — Бірґер похитав головою. — Потрійне вбивство. У моєму окрузі такого не бувало, — я звернув увагу, що Бірґер й далі називає поліційний округ своїм; воно, мабуть, природньо, бо ж усе професійне життя пов’язане з тим округом. — Дивно, але мені досі болить і страшно, коли мої люди опиняються на лінії вогню. Напевно, ніколи не перестану відчувати своєї відповідальності за них.

— Що ти маєш на увазі, кажучи про лінію вогню?

Бірґер розгублено глянув на мене.

— Те, що в них стріляли.

Я похитав головою.

— Помиляєшся, Бірґере. По поліції ніхто не стріляв. Вбивця був без свідомості, коли прибув перший патруль.

— Точно?

Я показав на теку, з якої розсипалися на столі документи.

— Щойно проглядав справу.

— Ага, мабуть, я не так зрозумів, — промовив Бірґер. — Гаразд, не буду тобі заважати, працюй!

Я сидів, поринувши в думки. Дивна розмова. Може, це вже настає стареча деменція. Я пам’ятав, як важко було моєму батькові, коли почали виявлятися перші ознаки альцгаймера. Я вирішив у подальшому не спускати ока з Бірґера. Для репутації контори дуже зле, коли в одного з адвокатів не всі клепки на місці. Бірґер Бірґером, але треба було братися до теки з фотодокументами.

Сіверт Саннторв лежав за три метри від дверей вітальні. Він перекотився на бік, обхопивши тіло руками, наче мерз. Одяг просякнутий кров’ю. Картата фланелева сорочка задерлася на спині, оголивши над паском штанів білу шкіру, щоки неголені. Він видавався обшарпаним, неохайним жебраком або волоцюгою, якого дивом занесло до порядного дому. Приблизно за метр