За браком доказів - Кріс Тведт
На порозі стояла Сюнне, на волоссі — краплини дощу. Вона намагалась усміхнутися, але ніяк не могла видушити з себе усмішку.
— Вибач, — тихо пробурмотіла вона. — Я знаю, ще надто рано, але…
Кінець речення завис у повітрі. Я мовчки розчахнув перед нею двері, впустив до помешкання, допоміг зняти пальто, пішов на кухню й увімкнув кавоварку.
— Дай мені кілька хвилин, — попросив я і подався на другий поверх, справив нужду, помив обличчя холодною водою, провів мокрою долонею по волоссі. Завжди пригладжував так чуприну, ще з молодості, сподіваючись, що вирівняються кучері, а потім уже за звичкою. Вогке волосся мало темніший вигляд, не так впадала в очі сивина.
Коли я знову зійшов на кухню, Сюнне вже налила нам обом кави. Я взяв горня, відчув, що воно надто гаряче, і знову відставив його на стіл.
Якось Сюнне вже сиділа зрозпачена на моєму ґанку, коли її побив коханець. То було не так вже й давно, і я відчув у душі мимовільний спротив. Невже знову доведеться втішати її, рятувати від життєвих драм?
— Що трапилося?
— Ти не дивився новин, Мікаелю?
— О шостій ранку?
— В інтернеті виклали ще вчора ввечері.
Я похитав головою.
— Читав книжку.
Сюнне замовкла, ніби не вміла дібрати слова.
— Сталося вбивство, — нарешті промовила вона. — Чи радше багато вбивств. Ціла родина. В Далгаймі.
— Овва! Ні, я про це не чув, але що…
— То моя вина! — раптом викрикнула вона.
— У чому твоя вина?
Сюнне глибоко вдихнула, тремтячи всім тілом.
— Убита родина Маґнуса Саннторва.
— Це той, що вбив свого брата?
— Так! Він учора втік з клініки в Саннвікені. Головний лікар попереджав же мене! Він казав, що Саннторв небезпечний, а я… просто наїхала на нього. Так тішилася собою, що зуміла його дотиснути, і Маґнусові дозволили прогулянки поза стінами закладу. І ось… це.
— Ти впевнена, що втік саме Маґнус Саннторв?
Сюнне сумно стенула плечима.
— Імені ще не називали, але все сходиться. Місце злочину — Далгайм, злочинець — родич жертв, і він уже вбивав раніше. Стільки випадковостей нараз не буває.
Я не знав, що й казати.
— Хай там як, але твоєї вини тут немає. Не ти проводила медичну експертизу. Зрештою, це відповідальність лікарів. Ти всього лиш захищала права свого клієнта, а захист — твій обов’язок.
Сюнне ледь похитала головою.
— Ми завжди себе втішаємо, коли щось стається, мовляв, це не наша відповідальність, ми лише виконували свою роботу.
— Бо це таки правда!
— Усе не зовсім так, Мікаелю! Я добилася свого не юридичними аргументами. З цим я ще могла б жити, хай які жахливі наслідки мали б мої дії. Я ж повелася неетично. То був чистісінький шантаж. Я погрожувала головному лікареві скандалом за те, що в клініці з Маґнусом поводилися, переступаючи закон. Я змусила головного лікаря погодитися на мої вимоги, хоч він і вважав мене безвідповідальною.
— Звідки тобі було знати…
Її сміх прозвучав, як плач.
— Та я й не бажала нічого знати! Мене цікавило лише одне: поставити на місце того зарозумілого й пихатого типа. Я ні на мить не задумалася про наслідки. А насправді Маґнус Саннторв наганяв на мене страх. Глибоко в душі я розуміла, що йому не можна давати волі.
— Ну, персонал не відпускав же його самого?
— Та ні… Звісно, ж ні. Йшлося лише про прогуляйки на свіжому повітрі під наглядом санітарів.
— Отже, вони халатно поставилися до своїх обов’язків!
— Як я розумію, його супроводжували два санітари. Вони зійшли на берег фьорду. Маґнус багато говорив про це, коли я була в нього, про те, як йому хочеться вдихнути запах моря, почути шерех хвиль і ячання чайок. В інтернет-газеті написано, що він скинув одного санітара з причалу в воду, а, доки другий рятував свого колегу, Маґнус утік.
— Клініку рознесуть у пресі вщент…
Сюнне зблідла, піднесла тремтячою рукою горня з кавою до губ.
— Це дурниця порівняно з тим, що буде, коли журналісти виявлять, що саме я наполягла на зміні режиму.
— Та вони нізащо не виявлять.
— Звідки тобі знати, Мікаелю? У такій справі преса не вгамується, доки не знайде, на кого перекласти вину, і ти це чудово знаєш! Рано чи пізно історія спливе на поверхню, і тоді мені капець.
— Страх затуманив тобі мозок, Сюнне! Якщо я правильно тебе зрозумів, головний лікар уклав з тобою угоду, щоб ти не розпалила в газетах скандалу. То гадаєш, ніби сам тепер піде до журналістів і все розпатякає? Звісно, ні. Це було б рівнозначно кар’єрному самовбивству. Єдине, на що він може піти, повестися, як у подібних випадках поводяться всі психіатри: сказати, що психіатрія не є точною наукою, і тут дуже важко навіть приблизно оцінити міру відповідальності персоналу. Нічого не бійся! — мовив я з більшою впевненістю, ніж відчував її насправді.
— А, може, мені й треба боятися! Через мене загинуло троє людей!
Ну, що я міг сказати? Адвокатський світ — це словесний світ, але іноді деякі події нагадують нам, що слова бувають не лише пустодзвонами, а ще й можуть нести в собі
