Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

— А хоч би й Котляр. Він робить своїми руками, а не краде. Мені від того, що продаю, перепадають копійки.

— Зате від дефіцитів перепадають карбованці. На одних монгольських кофтах скільки вхопили? Державна ціна 90 карбованців, а збували за 160! Так що, громадянко Осипова, будемо ваші дії вважати незаконними, — і Шушпан витяг з планшетки папір для складання протоколу.

Оперативники зібралися в кабінеті начальника райвідділу. Турчин доповідав неквапливо, виважував кожне слово. Після того, як Котляр зостався поза підозрою, вся увага слідчо-оперативної групи була зосереджена навколо Богданович і компанії. Найперше — продублювали рейс Ста-шевського зі станції до Королівки того вечора, коли був убитий Зубко. Встановили: Кіндрат справді за кілька хвилин до злочину міг їхати тим місцем і не помітити велосипедиста. Було й інше на його користь: двоє людей бачили, як він біля селища порпався в моторі, а от що зупинявся неподалік трагічного місця, того ніхто не бачив. А саме перша зупинка викривала Сташевського.

Турчин викладав лише факти, висновків ніяких не робив, хоч і мав їх — кортіло почути думки товаришів. Однак усі мовчали навіть після того, як підполковник спитав, чи може хтось доповнити старшого лейтенанта.

— Ну, а чим пояснити, чому Сташевський зізнався, що він зупиняв машину неподалік трагічного місця? Турчин, що ви скажете з цього приводу?

— Ясніше ясного: перестраховка. Якби він змовчав, а ми самі встановили, то був би викритий з головою.

— Таке може бути, — погодився начальник. І до Степанченка: — На базар Сташевський сам їхав чи з пасажирами?

— З дому виїхав сам і на базар приїхав сам.

— Уточніть. Це дуже важливо.

Певно, в Кіндратенка була вже остаточна думка, але він іще не був переконаний, що вона правильна, тому іі мовчав. Заглянув у блокнотик (останнім часом він все частіше звертався до нього), обвів присутніх поглядом і спитав:

— Чи всі згодні з версією, що Зубко став жертвою власного, якщо можна так сказати, шантажу? Якщо так, тоді давайте гуртом подумаємо, де він міг зустріти злодіїв? Дорога від ПМК до його дому не пролягає ні біля магазину, ні біля школи, ні біля хати Богданович чи когось із її компанії. Шушпан, ви найкраще знаєте ті місця.

— Мабуть, у районі старих глинищ. Дорога, що навпростець до майстерень та ПМК, йде повз глинища.

— Якраз добре місце для схованки, — погодився Кіндратенко.

Турчин уже встиг обміркувати цю версію і знайшов у ній одну похибку: це ж тепер, коли Богданович і компанія знають, що на них упала підозра, до краденого не підійдуть і на гарматний постріл.

Підполковник помітив Павлів неспокій:

— У вас є сумніви?

— Сумнівів нема. Я от тільки думаю: вкрадене ми, може, й знайдемо, а як доведемо, що все те вкрали Богданович і компанія, а Зубка вбив Сташевський?

Кіндратенко подумав.

— Я думаю, що зуміємо, аби тільки знайти. Тут в іншому складність. Якщо виходити з того, що вбивство було навмисним, а противників такої версії я не бачу, то це значить, що воно підготовлене завчасно. Сташевський, передбачаючи, що при зіткненні з велосипедистом можуть бути пошкоджені крила, буфер, радіатор, подбав про запасні частини, поставив їх на машину перед злочином, а по тому поміняв на старі. В неділю, їдучи на базар, крила чи там іще щось по дорозі десь закопав або викинув. Цим і можна пояснити, чому в суботу затримався в гаражі, а в неділю не брав пасажирів. Є противники цієї версії? Нема. Тоді до діла. Сташевський займеться автоінспекція, глинищами — Турчин і Шушпан. Людей на допомогу я виділю. Тільки ж будьте максимум обережними, особливо ви, Турчин. Найкраще — йдіть у глинища вночі. Пам'ятайте: туди може навідатися хтось із компанії Богданович.

«А що, як вкрадене переховали?» — раптом запекло Турчину, але щоб не розхолоджувати Шушпана, промовчав. Після оперативки лиш попросив його подбати про залізні штирі, щоб було чим промацувати землю.

Рожеве сонце крізь просторе вікно густо заливало кабінет холодним промінням, на душі ставало холодно і непривітно. Голі дерева, чорна земля, хоча б цяточка чогось привабливого, аби війнуло в душу бадьорістю.

«Невже це передчуття невдачі? Але ж все за те, що вийшли на слід. Ну, не знайдемо нічого в глинищах, то й що? Зате знаємо, де шукати. А чи знаємо? Скільки вже було: здається, злочинця схоплено за руку, а він раз — і вислизнув, бо виявився порядною людиною».

Кислий настрій не полишав Павла увесь день, був із ним і тоді, як увечері із трьома міліціонерами їхав до Королівки. Зійшли з машини на асфальті, до глинищ, де вже чекав Шушпан, ішли по двоє. Там про всяк випадок одного поставили на чатах.

— Якщо вкрадене заховано тут, — говорив упівголоса Шушпан, — то його треба шукати оно на тому боці. Звідти глини вже давно не возять.

Небо яскраво, ніби на мороз, блищало зірками, під ногами всюди чавкало. Окремі калюжі не висихають, мабуть, і літом. В одній невеличкій Турчин ледве не загубив чобіт.

«От чорт! — мало не вигукнув. — Та саме тут Богданович могла намочити шкарпетки, які ми знайшли першого дня при огляді магазину. Ото турок! Не міг дотумкати відразу. Ноги потіють… Треба негайно відправити на експертизу».

— Товаришу Турчин, — зашепотів на вухо молодий міліціонер. — Знайшли.

— Що знайшли?

— Вкрадене. В поліетиленових мішках…

Павло якусь мить стояв нерухомо: от і піддавайся настрою.

Степанченко зі своєю службою почали пошуки з того, що обдзвонили всіх завгарів, а де їх не було, то механіків, інших керівників і попросили їх попитати у водіїв, чи ніхто останнім часом не продавав крил або ж інших запчастин до машини ГАЗ-63. З Марківки, села, що понад трасою, повідомили: один колгоспний шофер продав двоє крил од машини, яка цікавить міліцію. Автоінспектор поїхав у Марківку.

— Я торік отримав нового автомобіля, —